А. Пушкін. Капітанська дочка

У своїй історичній повісті «Капітанська дочка» А. С. Пушкін створює целую галерею образів, відрізняю-щихся чесністю, шляхетністю, вірністю гражданско-му й громадському обов’язку. Зовсім іншими якостями запам’ятався нам Олексій Швабрин - головний отрица-тельный герой повести, підла й безчесна людина, спо-собный на зраду й зрадництво.

Уперше ми знайомимося зі Швабриным у Білогірській міцності, куди він був переведений на службу за « смерто-убивство». Перед нами «молодий офіцер невисокий на зріст, з особою смаглявим і чудово некрасивим, але надзвичайно живим». Швабрин «дуже не дурний», і його розмова завжди «гостра й цікавий». Однак жарти й зауваження його цинічні, уїдливі й часто необґрунтовані, як зауважує незабаром Петро Гринев - головний герой повести.

Колись Швабрин був закоханий у Машу Миронову - дочка коменданта міцності, але на своє речення підлоги-чил відмова. Прихильність, з якого Марья Іванівна зустрічає тепер перші несміливі знаки уваги зі сто-рона Гринева, викликає у Швабрине злість і сказ. Він усіляко намагається очорнити ім’я дівчини і її сім’ї, у результаті чого молодий Гринев викликає Швабрина на дуель. І тут Швабрин поводиться негідно офіцера: безчесним ударом він підступно ранить отвлекшегося на заклик слуги супротивника.

Рана Гринева не принесла Швабрину полегшення, адже під час залицяння за хворим міцніють і почуття до нього Маші.

Однак тихе й розміряне життя мешканців крепос-ти зруйновані приходом загонів заколотників під предво-дительством Пугачова. Найбільше на світі Швабрин бояться за власне життя, тому він без коливань визнає «самозванця» царем, переодягається в козацький одяг, обстригається. Йому невідомі почуття боргу й соб-ственного достоїнства, заради особистої вигоди він готовий на всі, тому-те й принижується перед Пугачовим, намагаючись уго-дить йому. «Моторний, нема чого сказати!» - говорить про нього попадя. Пугачов, не встигши довідатися цієї людини, їде з міцності, залишивши його за старшого. Гринев теж вынуж-ден виїхати, і Швабрин проводжає його «з вираженням ис-кренней злості й удаваної насмішкуватості», адже після свого зрадництва йому дуже хотілося, щоб Гринев був покараний Пугачовим за вірність імператриці й боргу дво-рянина. Однак, залишившись у міцності, Швабрин не припиняє своїх мерзенних злодіянь. Махаючи Миронова, беззахисна дівчина, залишилася в його владі, і він посадив її під замок на хліб і воду, намагаючись примусити до заміжжя. Грубі домагання Швабрина аж ніяк не говорять про його любов до дочки вбитого коменданта. Навпроти, своїми дії-мі він у такий спосіб намагається досадити й помститися сво-йому ворогові - Петру Гриневу, що у цей час изыски-вал способи звільнити кохану дівчину з жорстокого полону. Коли Гринев під захистом Пугачова приїхав у кре-пость, Швабрин від нестерпного страху за своє життя падає перед «царем» на коліна, забувши про гордість і чув-стве власного достоїнства. Огида викликає в Гри-Нева вид «дворянина, що валяється в ногах випадного каза-ка». Коли Петро їхав, відвозячи Марью Іванівну із крепо-сти, особа Швабрина «зображувало похмуру злість». Навіть зараз, знищений власною підлістю й бессовест-ными вчинками, Швабрин не втрачає надії помститися Гриневу.

Після придушення повстання Швабрин попадає в руки імператорського суду. Произошедшие за цей час собы-тия дуже змінили його зовнішність: «Він був жахливо худий і блідий. Волосся його, недавно чорні як смоль, зовсім посивіли; довга борода була скуйовджена». Його вид викликає ворожість, однак сил Швабрина вистачає на з-вершение останньої, самої несподіваної підлості. Він дає брехливі показання, обвинувачуючи Гринева в зраді й шпигунстві. Швабрину вже нема чого втрачати, адже він давно втратив залишки совісті й людського достоїнства.

Страшно зустрітися в житті з людиною, подібним Швабрину, - підступним, жорстоким, безпринципним. Однак перемога Гринева обернулася поразкою Швабрина, що так боявся втратити своє безцінне життя, що не зумів зрозуміти, що насправді він споконвічно - мерт-вый людина