Творчість М. де Сервантеса являє собою вершину літератури золотого століття. У його добутках з найбільшою силою виражені гуманістичні ідеї епохи. У той же час творчість письменника дуже повно й точно відбиває кризу, що переживала Іспанія наприкінці XVI століття, і суперечливість свідомості передових людей того часу

У романі Сервантеса «Хитромудрий ідальго Дон Кихот Ламанчский», що є підсумком творчих думок письменників, знайшли найглибше відбиття оцінки людських якостей і людських відносин

Добуток був задуманий як пародія на лицарські романи того часу. У ньому пародіюються всі лицарські обряди й звичаї: церемонія присвяти в лицарі, етикет лицарського двобою, деталі «лицарського служіння» дамі або «обожнювання» її й т.д. Багата уява Дон Кихота у всьому бачить блискучі авантюри або чарівництво. Він приймає вітряні млини за велетнів, постоялий двір - за розкішний замок, таз цирюльника - за чудесний шолом, каторжників - за пригноблених лицарів, даму, що їде в кареті, - за викрадену принцесу

Дон Кихот зображений у романі в постійному й різноманітному зіткненні з реальним життям. На тлі цього життя й проступає найбільше чітко безглуздість поводження героя, що саме виступає засобом оцінки дійсноості, що письменник зображує досить критично.

Сервантес протестує у своєму добутку проти світогляду правлячої верхівки Іспанії, що намагається відродити на нових основах «лицарські» ідеї. Автор засуджує не самого Дон Кихота, наділеного рисами рідкої щиросердечної шляхетності, добротою й розважливістю, а ті маячні ідеї, які опанували уявою бедного ідальго.

Невідповідність між прагненнями Дон, що фантазує, Кихота і його можливостями породжує смутний комізм героя. Малюючи цей образ, багато в чому забавний і пародійний, автор наділяє його не тільки негативними, але й позитивними рисами. Сервантес підкреслює високі моральні якості, безкорисливість, великодушність лицаря, його искреннее бажання принести користь людству

За словами Санчо Панси, його пан володіє «голубиним серцем». У хвилини просвітління, коли Дон Кихот забуває свої лицарські фантазії, він стає дуже привабливим - з усіма простий, чесний і розумний. Його мовлення викликають замилування слухачів, тому що вони повні високої гуманістичної мудрості. Так, герой радить Санчо Пансе: «Заглянь усередину себе й постарайся себе пізнати, пізнання ж це і є наитруднейшее із всіх, які тільки можуть бути… Помни, Санчо, - продовжує Дон Кихот, - якщо ти вступиш на шлях чесноти й будеш намагатися робити добрі справи, то тобі не прийде заздрити справам князів і сеньйорів, тому що кров успадковується, а чеснота здобувається, і вона має цінність самостійну, на відміну від крові, що такої цінності не має».

Твердження простих людських істин, глибока мудрість звучать у словах ідальго: «Чесноти роблять кров шляхетної, і більшої поваги заслуговує людин скромного походження, але доброчесний, чим знатний, але порочний». Він прославляє боротьбу за волю й справедливість, призиває цінувати людей по їхніх учинках, а не по положенню в суспільстві. Герой виступає проти того, щоб «перетворювати… у рабів тих, кого Господь і природа створили вільними», тому що це представляється йому «украй жорстоким». Та й втручання Дон Кихота в чужі справи далеко не завжди виявляється безглуздим

Доповненням до образа Дон Кихота Ламанчского є в романі образ Санчо Панси, - глибоко реалістичний, що відбиває істотної сторони іспанського життя того часу. Обоє ці героя - хоча й кожний на свій лад - відрізняються великою добротою, чуйністю, людяністю, безтурботністю в житті, чистотою серця, активністю. Обоє вони - благороднейшие представники іспанського народу. Білі зайдиголова Дон Кихот - носій найвищих гуманістичних ідей, те простодушний веселун Санчо Панса - втілення народної мудрості й моральної чистоти. Обоє вони кровно близькі один одному, що особливо яскраво проявляється в епізоді губернаторства Санчо, коли шляхетні гуманістичні ідеали Дон Кихота з’єднуються із практичним розумом, чесністю й людяністю Сансо Панси.

Таким чином, у своєму романі Сервантес зобразив життя іспанського народу у всіх її проявах, показав багаті творчі можливості, що таяться в цьому народі. Письменник засуджує й викриває у своєму добутку соціальну неправду, несправедливість і насильство, підкреслює торжество глибокої любові й поваги до людини, звеличує здорові й правильні людські почуття. Тому його книга дихає оптимізмом, незважаючи на смутний характер і глибокий сум більшості її епізодів