Сприйняття складна система процесів прийому й перетворення інформації, що забезпечує організму відбиття об’єктивної реальності й орієнтування в навколишньому світі. Сприйняття разом з відчуттям виступає як відправний пункт процесу пізнання, що доставляє йому вихідний почуттєвий матеріал. Будучи необхідною умовою процесу пізнання, сприйняття в цьому процесі завжди так чи інакше опосредуется діяльністю мислення й перевіряється практикою. Поза таким опосередкуванням і перевіркою сприйняття може виступати джерелом як щирого знання, так і омани, ілюзії.

До числа процесів сприйняття ставляться: виявлення об’єкта в сприйманому полі; розрізнення отд. ознак в об’єкті; виділення в об’єкті інформативного змісту, адекватного мети дії; ознайомлення з виділеним змістом і формування образа (або «оперативної одиниці» сприйняття). Великий внесок у розвиток науки об сприйняття внесли філософи, астрономи, фізики, художники - Аристотель, Демокрит, И. Кеплер, Леонардо да Вінчі, М. В. Ломоносов, і мн. ін. Увага психологів і фізіологів довгий час була зосереджена на вивченні сенсорних (почуттєвих) ефектів, що виникають під впливом тих або інших об’єктивних впливів, у той час як самий процес сприйняття залишався за межами дослідження.

Методологія такого підходу опиралася на сенсуалізм у теорії пізнання, особливо розвитий Дж. Локком і франц. матеріалістами (П. Кабанис і е. Кондильяк). У психології цей підхід одержав найбільш ясне вираження в концепції сприйняття відповідно до якої сенсорний образ виникає в результаті впливу зовнішніх агентів на сприймаючі органи почуттів пасивно, що споглядає суб’єкта. Обмеженість такого підходу - ігнорування діяльності суб’єкта, дослідження лише результатів процесу сприйняття подання про коркову ланку аналізаторів як про субстрат сенсорних процесів, місці, де нібито відбувається перетворення нервових процесів в ідеальні психічні образи, - практично утрудняла розробку способів керування процесами сприйняття з метою його вдосконалювання й розвитку, а теоретично вела або до різних суб’єктивно-ідеалістичних теорій, або до відмови від естеств.-науч. пояснення сприйняття. Вирішальний крок у подоланні пасивної «рецепторної» концепції був зроблений радянськими психологами, які, виходячи з методології діалектичного матеріалізму й сеченовского розуміння рефлекторної природи сенсорних процесів, розглядають сприйняття як своєрідна дія, спрямована на обстеження сприйманого об’єкта й на створення його копії, його подоби.

В 60х р. 20 в. дослідження сприйняття ведуться представниками різних спеціальностей на різних рівнях процесів прийому й переробки інформації. На рівні входу сприймаючих систем (сітківка ока, кортиев орган вуха й т.д.) досліджуються анатомо-морфологич., биофиз., електро-физиол. особливості діяльності рецепторів. Сприйняття вивчається також на нейронному, психофизиол., психологич., социаль-але-психологич. рівнях. У кібернетику й біоніку ведуться многочисление дослідження зі створення технічних пристроїв, що імітують роботу органів почуттів. Результати різноманітних досліджень сприйняття публікуються в десятках журналів, присвячених переважно проблемам сприйняття. Треба, однак, підкреслити, що до наст. часу не вдалося побудувати єдину теорію сприйняття, що інтегрувала б результати многочислених досліджень. З більшими труднощами зіштовхуються спроби моделювання таких властивостей сприйняття, як свідомість, предметність, константність і ін.

Відповідно до сучасних подань, сукупність процесів сприйняття забезпечує суб’єктивне, упереджене й разом з тим адекватне відбиття об’єктивної реальності. Адекватність образа сприйняття (його відповідність дійсності) досягається завдяки тому, що при його формуванні відбувається уподібнення (А. Н. Леонтьев), тобто підстроювання сприймаючих систем до властивостей впливу: у русі руки, що обмацує предмет, у русі ока, що простежує видимий контур, у рухах гортані, що відтворюють чутний звук, і т.д. - у всіх цих випадках створюється копія, порівнянна з оригіналом; сигнали неузгодженості, надходячи в нервову систему, виконують коригувальну функцію стосовно образа, що формується, і відповідно до практичних дій, що реалізується на основі цього образа. Отже, сприйняття являє собою своєрідний саморегулюючий процес, що володіє механізмом зворотного зв’язка й підкоряється особливостей відбиваного об’єкта. Важлива властивість сприйняття - можливість перебудови почуттів, моделей зовнішнього миру, що впливає на суб’єкт, зміни способів їхньої побудови й упізнавання.

Той самий об’єкт може служити прототипом багатьох перцептивних (від лат. perceptio - сприйняття) моделей. У процесі їхнього формування вони уточнюються, з об’єкта витягають інваріантні властивості й ознаки, що приводить у підсумку до того, що мир сприймається таким, яким він існує насправді. Цілеспрямовані процеси сприйняття (перцептивние дії) виступають у своїй розгорнутій, зовнішній формі лише на ранніх щаблях онтогенезу, де найбільше чітко виявляються їхня структура і їхня роль у формуванні образів сприйняття. Надалі вони перетерплюють ряд последоват. змін і скорочень, поки не наділяються у форму миттєвого акту «розсуду» об’єкта, що був описаний представниками гештальт-психології й помилково приймався ними за вихідну генетично первинну форму сприйняття.

Будь-яка живаючи система має вироблений алфавіт, тобто певною сукупністю образів або перцептивних моделей. Якщо на фазі побудови образа об’єкта відбувається уподібнення сприймаючих систем властивостям впливу, то на фазі впізнання або оперирования сформованими образами характеристики й спрямованість процесу уподібнення істотно змінюються (А. В. Запорожця): з одного боку, суб’єкт відтворить за допомогою собств. рухів і дій деяка подоба, образ сприйманого об’єкта; з ін. сторони, відбувається перекодування, переклад одержуваної інформації на «мову» оперативних одиниць сприйняття або перцептивних моделей, уже освоєних суб’єктом.

У розвинених процесах сприйняття існують спеціальні перцептивние дії. Вони є основою для виділення інформативного змісту.

По отриманому змісті суб’єкт може звіряти пред’явлений об’єкт із накопиченими їм перцептивними моделями, здійснювати властиво процес звірення, пізнавати й відносити об’єкт до того або іншого класу.

Друга сторона виражає той факт, що одночасно з уподібненням сприймаючої системи суб’єкта об’єкту відбувається уподібнення об’єкта суб’єктові, і тільки це двостороннє перетворення приводить до формування повноцінного, адекватного й разом з тим суб’єктивного образа об’єктивної реальності.

У цілісному акті поводження є ще одна форма копіювання: процеси переструктурування й трансформації образа. Метою цих метаморфоз є приведення інформації до виду, придатному для ухвалення рішення. Для цього процесу уподібнення потрібно вирішити завдання зміни реальності так, щоб догодити під плани й завдання поводження.

Перед зміною реальності відбувається перетворення образа ситуації, як правило, не усвідомлюване суб’єктом, але вносящее відчутний, внесок у рішення вартих перед ним життєвих завдань.

Сприйняття - це не пасивне копіювання дійсності. Це активний творчий процес пізнання. Вивчення цього процесу має велике значення й свої специфічні сторони при вивченні сприйняття в області естетики, педагогіки, спорту й т.д.

Пам’ять - це здатність до відтворення минулого досвіду.

Пам’ять - одне з основних властивостей нервової системи. Вона виражається в здатності довгостроково (або не дуже) зберігати інформацію про події зовнішнього миру й реакції організму. За допомогою пам’яті всі ці знання багаторазово вводяться в сферу свідомості й поводження.

Пам’яттю володіють люди й тварини, у яких досить добре розвинена центральна нервова система (ЦНС).

У ході еволюції, у міру збільшення числа нервових кліток (нейронів) мозку й ускладнення його структури, зростають: обсяг пам’яті, тривалість, надійність зберігання інформації, здатність до сприйняття складних сигналів середовища й виробленню адекватних реакцій.

Існує 2 основних етапи формування пам’яті, яким відповідають два види пам’яті: короткочасна й довгострокова. Це доведено фізіологічними дослідженнями.

Короткочасна пам’ять - має час зберігання інформації від секунд до десятків мінут. Вона піддана руйнуванням внаслідок впливів, що впливають на погоджену роботу нейронів (електрострум, наркоз, гіпотермія й ін. ).

Pages: 1 2