Слідом за тим, по смерті братів цих (Кия, Щека й Хорива), пригноблювали галявин древляни й інші околишні люди. І знайшли їхні хазари сидячими на горах цих у лісах і ськазали: «Платите нам данина». Галявині, порадившись, дали від диму по мечі, і віднесли їхні хазари до свого князя й до старійшин, і ськазали їм:

- От, нову данину знайшли ми.

Ті ж запитали в них:

- Звідки?

- У лісі на горах над рекою Дніпром.

Знову запитали ті:

- А що дали?

Вони показали меч. І ськазали старці хазарські:

- Не добра данина ця, княже: ми дошукалися її зброєю, гострим тільки з одного боку, - шаблями, а в цих зброя обоюдогостре - мечі. Стануть вони коли-небудь збирати данину й з нас і з інших земель.

І збулося ськазане ними, тому що не по своєї волі говорили вони, але по божому велінню… так і є: володіють російські князі хазарами й по нинішній день.

(…)

У рік 6367 (859). Варяги із заморья взнимали данина із чуді, і зі слов’ян, і з мері, і із всіх кривичів. А хазари брали з галявин, і з жителів півночі, і з вятичей по срібній монеті й по білки від диму (тобто від будинку).

«Не добра данина ця, княже…»

Повість минулих літ. С. 33, 35, 37.