Історична епоха – силове поле протиріч і простір людського вибору, що сама суть її як історичної епохи складається в рухливому розімкненні на майбутнє; тіло якась рівна собі субстанція. Життєвою мудрістю, або здоровим глуздом, знанням людей без чого неможливо те мистецтво розуміти сказан і написане, якоїсь є філологія. Зміст гуманітарної думки по-справжньому виявляється тільки при світлі життєвого досвіду – людського досвіду. Об’єктивне існування значеннєвих аспектів літературного слова має місце лише усередині діалогу й не може бути витягнуте із ситуації діалогу

Істина лежить в іншій площині. Древній автор і древній текст спілкування з ними є розуміння «поверх бар’єрів» нерозуміння, що припускає ці бар’єри. Минула епоха – епоха життя людства, нашого життя, а не чужий. Бути дорослим – це значить пережити дитинство і юність. Висновок Автор «Історії Держави Російського» - людин астрономічно далекої епохи, чия мова й переконання вважалися глибокою старовиною вже в 1840-х роках

Карамзин – найвизначніший діяч своєї епохи, реформатор мови, один з батьків російського сентименталізму, історик, публіцист, автор віршів, прози, на яких виховувалося покоління. Все це досить для того, щоб вивчати, поважати, визнавати; але недостатньо, щоб полюбити в літературі, у собі самих, а не у світі прадідів. Здається, дві риси біографії й творчості Карамзина роблять його одним з наших співрозмовників. Історик-художник

Над цим посміювалися вже в 1820-х, від цього намагалися піти в наукову сторону, але саме цього, здається, не вистачає півтора століття через. Справді, Карамзин – історик пропонував одночасно два способи пізнавати минуле; один – наукові, об’єктивний, нові факти, поняття, закономірності; іншої – художній, суб’єктивний. Отже, образ історика – художника належить не тільки до минулого, збіг позиції Карамзина й деяких новітніх концепцій про сутності історичного пізнання – це говорить саме за себе? Така, думаємо, перша риса «злободенності» Карамзинских праць. А, по-друге, ще й ще раз відзначимо той чудовий внесок у російську культуру, який іменується особистістю Карамзина.

Карамзин - високоморальна приваблива особистість, що на багатьох впливала прямим прикладом, дружбою; але на куди більше число - присутністю цієї особистості у віршах, повістях, статтях і особливо в Історії. Карамзин адже був одним із самих внутрішньо вільних людей своєї епохи, а серед друзів, приятелів його безліч прекрасних, кращих людей. Він писав, що думав, малював історичні характери на основі величезного, нового матеріалу; зумів відкрити древню Росію, «Карамзин є наш перший історик і останній літописець».