Більша частина населення Ефіопії ставиться до ефіопської раси; західні й південно-західні райони населені представниками негроїдної раси. Народи Ефіопії (ефіопи) говорять переважно на мовах семито-хамитськой сім’ї. Амхара (амара) , гураге, агобба, харари, тиграи, тигрі й чать бени-амер говорять семітськими мовами. Найбільш великі народи - галла й амхара. Північно-західні, західні й південно-західні окраїни Ефіопії населяють народи, що говорять на нилотських мовах і мовах Східного Судану: нуер, анаук, бурун, туркана, бареа, кунама, берта, ари, дмитрику й ін. В Ефіопії формується ефіопські нації, основним етнічним компонентом якої є амхара, гураге, частково тиграи, галла центральної частини Ефіопії, агау, каффа, уоламо й ін. У країні багато вірменів і греків, що давно переселилися в Ефіопію, у великих населених пунктах живуть також араби, індійці, пакистанці, вихідці з Європи, Америки й сусідніх африканських країн. По релігійній приналежності біля половини населення - мусульмани, більшість інших - християн монофиситського користі. Невелика група, що йменує себе фалаша (говорить на діалекті агау) сповідає іудаїзм. На крайньому півдні, півночі й заході країни зберігаються місцеві традиційні вірування. Державна мова - амхарський. Офіційно прийнятий у країні ефіопський календар зберігає ряд рис, що сходять до древніх близькосхідних календарів (30 днів у кожному місяці, додатковий тринадцятий місяць) ; літочислення зрушене на 7 років 8 мес. назад у порівнянні з іншими християнськими календарями.

У багатоликому й древнім мистецтві Ефіопії сполучаються традиції африканської культури й спадщина древневосточного мистецтва, самобутнє переосмислення християнських архітектурних типів і сюжетів і європейські впливи. До найдавнішого (до 2-го тис. до н. е.) кушитським культурам Південної Ефіопії сходять кам’яні стели зі схематичними зображеннями людини й символічних знаків; пізніше в Південній Ефіопії ставилися нагробні дерев’яні людські фігури народу консо. На північному сході країни відкриті наськальні розписи (Ганзаба, Адди-Кейнх) , рельєфи (Шебе) з фігурами биків, рельєфні людські фигри ( Даро-Кавлос) . стосовні до доісторичного періоду й більше пізні. У середині 1-го тис. до н. е. на гірські плато розцвіло мистецтво древневосточного типу, джерела якого лежали в Сабе (Юж. Аравія) : будівлі з тесаних кам’яних плит - прямокутні храми із плоською покрівлею (Йеха, Хаульти) , греблі: вівтарі ифризи із зображенням гірського козла (місячне божество Альмаках) ; узагальнена, плавна по силуеті ськульптура - сидячі царські фігури, рельєфи, теракотові й кам’яного голови 5-4 вв. до н. е; відомі також наськальні зображення левів (Гобедра біля Аксума) , кам’яні й бронзові фігурки тварин, кам’яні сфінкси, вотивние трони. Підйом мистецтва Ефіопії наступив в 1-й пол. і сірий. 1-го тис. до н. е. з піднесенням Аксумського царства. Будувалися більші палаци з каменю з дерев’яними зв’язками в 2-3 поверхи, із плоським дахом на стовпах, іноді із внутрішніми дворами (палац Такха-Марьям в Аксуме) , кам’яні стелли висотою до 33 м, що імітують багатоярусні вежі; трони на східчастих підставах, греблі, водоймища, ряди житлових будинків. Елліністичні впливи відчуваються в різьбленні по камені: бутонообразние капітелі гранованих стовпів, зображення архітектурних мотивів і півмісяця (на стелах) , виноградної лози. Кераміка розписувалася геометричним орнаментом, іноді зображеннями людей, тварин, рослин. На монетах представлені профільні голови царів, оточені століттям колось. Після християнізації Аксума (сірий. 4 в.) будувалися монастирські комплекси й базиликальние церкви: у комплексі Дебре-Дамо трехнефная церква, з нартексом і хорами, має дерев’яні стелі, у тому числі імітацію зводу в середньому нефі; потовк нартекса прикрашають 33 касети зі стилізованими фігурами тварин і геометричним візерунком.

Після занепаду Аксума традиції мистецтва Ефіопії відродилися в 12-13 вв. у середньовічному царстві до сходу від озера Тана зі столицею Лалибела. Палаци й суспільні будинки Лалибели не збереглися, але дійшли висічені в туфових масивах, вибудувані в печерах або окремо варті церкви. Ськельні церкви (у Лалибеле й багатьох інших місцях) мають базиликальний, іноді хрестоподібний план і плоські дахи; усе аж до деталей вирізано з каменю, причому імітуються зводи, древянние зв’язки й лиштви, раськреповки й тяги. З коптським і сірійським мистецтвом зв’язане різьблення по камені: хрести й аркади на дахах церков, рельєфи на фасадах церков Бет-Марьям і Бета-Голгофа в Лалибеле; у декор церкви в Йемрахе входять зображення африканських тварин. З’явився фреськовий живопис-стилізовані площинні фігури святих, зображення мисливських сцен і тварин (церква Медхане-Алем у Лалибеле) , євангельські сюжети (церква Бет-Марьям) , геометричний орнамент. Яськравість кольору й площинність відрізняють темперні ікони, у тому числі диптихи й триптихи; відомі також панно на полотні. З 14 в. розвивалася ефіопська мініатюра, що переломила впливи коптського, сиро-месопотамського, вірменського мистецтва в схематичному площинному, але повному наївної виразності і яркою барвистості стилі. В 15-16 вв. Ефіопія відродилася як цілісну державу, будувалися міста, палаци, багаті церкви (білокамінна церква Макана Селассие в горах Уолло - центральне святилище, оточене дерев’яною колонадою) . В 17 столітті до півночі від озера Тана створена нова столиця Гондар. Кам’яні замки-палаци з кутовими вежами, аркадами, арковими прорізами, зубчастими парапетами, богатим оздобленням вигадливо сполучили місцеві традиції із впливом європейського (головним чином португальського) зодчества. Прямокутні й круглі в плані церкви багато розписувалися. У живописі росли риси нарядності й розповідності, підсилилися європейські впливи. Протягом багатьох століть зложилися особливості декоративного мистецтва Ефіопії. Різноманітні форми кераміки, прикрашеною гравіруванням, розписом, рельєфом. У вазах із граніту, алебастру, мармуру відчуваються елліністичні візантійські традиції. Ювелірні вироби показують різноманітні зв’язки з Єгиптом, Аравією, Грецією, Вірменією, Індією; багаті формами й орнаментикою (у тому числі ськладна плетінка) металеві й дерев’яні хрести.

В 2-й половині 19 - початку 20 вв. будувалися міста (у тому числі нова столиця Аддис-Абеба) , окремі будинки лікарень і шкіл; переважали безладне планування й найпростіші житла. У живописі з’явилися історичні й батальні картини патріотичного характеру. В 20 в. для будівництва столиці запрошувалися архітектори з багатьох європейських і азіатських країн, в 1930-х рр. велися планувальні роботи в містах Північно-східної Ефіопії. Будівництво розгорнулося в 60-х рр., коли були зведені суспільні будинки легенів, ясних форм із бетону, кольорових пластиков, ськла.

Традиційне народне житло Ефіопії - круглі в плані плотові обмазані глиною будинку ("тукуль") , з конічною покрівлею; прямокутні будинки ("хедме") з каменю із глиною й щебенями, що мають плоський дах і навіс; на півдні - також куполообразние хатини. Традиційні народні ремесла - гончарство (різноманітні, часто глазуровані посудини) , плетиво із соломи ( столи-кошика для їжі, кошика з конічною кришкою, прикрашені візерунком з концентричних кіл і ромбів) , обробка металу (ажурні, карбовані, філігранні хрести й прикраси) , вишивка (на накидках "шамма", на жіночих сорочках і штанях, часто зі ськладним плетеним орнаментом) , різьблення по дереву, тиснення по шкірі.

Ефіопська музика зложилася під впливом давньогрецької, іудейської, пізніше арабської культур, а також у взаємодії з деякими африканськими культурами. Музичний фольклор різноманітний. Народи Ефіопії грають на струнних, духових і ударних інструментах: однострунних ськрипках, флейтах, трубах, барабанах.

Література Ефіопії багатомовна. Літературна мова в Ефіопії не завжди збігається з мовою повсякденного спілкування й фольклору.

В Ефіопії видається близько 20 газет і журналів, урядових, відомчих і часток.

Список літератури

1. Населення миру. Демографічний довідник. Укладач В. А. Борисов. Изд-В "Думку". М., 1989.

2. Васильєв С. В. Конспекти лекцій.

3. Народи миру. Історико-етнографічний довідник. Головний редактор Ю. В. Бромлей. М., "Радянська енциклопедія", 1988.

4. Більша Радянська Енциклопедія. т. 30. (3 изд.) , М., 1978.

5. Народи миру. Етнографічні нариси. Під загальною редакцією члена-кореспондента АН СССР С. П. Толстова. Изд-В Академії Наук СРСР. М., 1954.

6. Народи Африки. За редакцією Д. А. Ольдерогге, И. И. Потехина. Изд-В Академії Наук СРСР. М., 1954.

7. В. Сиверс. Всесвітня географія. Ф. Ган. Африка. Изд-В "Освіту". Спб, 1902.

Pages: 1 2 3 4 5