Лише в 1853 році один з нижчих чиновників в Амхаре, по ім’ю Казаи, знову з’єднав все царство й вступив на престол Абисинии під ім’ям Феодора I. На початку керування його відрізнялося помірністю, але коли багато листів і клопотання його, звернені до англійського уряду, залишалися без відповіді й уваги, він здійснився озлобленням проти європейців взагалі, і насильно затримав у своїй країні англійського консулаи інших європейців. Коли переговори з ними виявилися марними, Англія оголосила йому війну, і наприкінці 1867 року почався один із самих визначних гірських походів новітнього часу. Мули з Іспанії, Італії й Малій Азії, верблюди з Аравії і Єгипту й слони з Індії супроводжували невелике військо, чисельністю близько 12 тисяч чоловік. Проти очікування, абиссинци не зробили спершу майже ніякого опору; таким чином, англійське військо, не стримуване ворогом, могло досягти внутрішньої частини плоськогір’я, де Феодор зі своїм військом думав удержатися в ськелястому зміцненні Магдале, що вважалося неприступним. Але коли у квітні 1867 року почалося бомбардування Магдали, Феодор був покинутий здебільшого своїх військ і покінчило життя самогубством.

Потім пішли виснажливі внутрішні війни, поки Іоанн II з Тигрі не вступив в 1872 році на престол. Йому вдалося, незважаючи на багато зіткнень із єгиптянами й галласами й на непокору Менелика, правителя Шоа й Каффи, удержатися на престолі довгий час, поки в 1888 році він не вступив одночасно в боротьбу з італійцями, які тим часом з’явилися на морському березі, з махдистами й з Менеликом. Численне військо махдистов виступило в похід проти Абіссінії; абиссинци були зовсім розбиті на рівнині Дебра-Сина, і стародавнє містечко Гондар був узятий, розграбований і зруйнований махдистами. 9 березня 1889 року знову відбулася битва під Галабате; перемога відмінювалася вже на сторону абиссинцев, коли король Іоанн упав, уражений кулею. Цим була вирвана перемога в абиссинцев; тіло короля було відправлено в Омдурман і виставлене там; влада халіфа перебувала, очевидно, на висоті своєї могутності.

Але в Абіссінії ще раз з’явився енергійний владар, що безсумнівно перевершує своїх попередників, Менелик II із Шоа, якого італійці спершу охоче підтримували, внаслідок чого він ще в 1889 році міг вступити на престол Абіссінії. Згодом, втім, правління виявилося несприятливим для італійців. Розбрати й внутрішні війни в Абіссінії не припинилися й при Менелике, але давно вже країна не була обширнее й замечательнее, чим тепер. На заході домагання Абіссінії доходять до Білого Нила; на півдні абиссинськие війська спустилися із плоськогір’я, спустошуючи країни галласов; на сході італійська область знову звузилася, і про протекторат Італії над Абіссінією не може бути й мовлення. Як справедливо зауважує Карл фон Брухгаузен, "ще небагато років тому глузували з домагань абиссинського володаря, що бажав розсунути свої границі до Хортума й до озер Рудольфа й Вікторії, а тепер уже ніхто не сміється над ними. Абіссінія, - чого ще кілька десятиліть тому назад ніяк не можна було припустити, - зробилася фактором у європейській політиці й перебуває в дружніх відносинах особливо із Францією й Росією, але також і з Англією, що відмовилася на її користь від частини своєї Сомалійської області, і, зрештою, з Італією". Цар Менелик, що народився в 1842 році, по оповіданнях знаючих його осіб, був талановитим правителем, добре ознайомленим з політичними умовами й поза межами своєї держави. Він був високого зросту й темного кольору шкіри. Можливо, разюче відродження Абіссінії в стародавності із глибокого заціпеніння залежало як від самого народу, так і заснована на якостях правителя і його війська.

Життя древніх абиссинцев. Одяг. Прикраси. Зброя. Житло. Характер народу

Життя абиссинцев у стародавності із зовнішньої сторони по деяких рисах була подібна з життям арабів. Чоловіка носили широкі шаровари, накидку й пов’язку навколо тіла, жінки - довгі сорочки й накидки, абиссинци магометани - тюрбан і сандалії. Для теперішніх абиссинцев особливо характерні були шаровари. Сама вживана прикраса в абиссинцев - шийні пов’язки з амулетами, а в жінок - срібні й золоті прикраси, кільця, дзвіночки, щипчики, вушні розетки й т. п. Як зброя колись служили ґнотові рушниці, як і в Аравії, списи й більші щити з буйволової шкіри. У війнах останнього часу в руках абиссинцев перебувала й сучасна вогнепальна зброя.

У числі жител кам’яні будівлі займали видатне місце, але, по більшій частині, вони вибудувані недбало, так само, як і хатини, що були в багатьох випадках круглими солом’яними житлами, оточеними огорожею з тернику. Церкви відрізнялися більше ретельною архітектурою, хоча часто являли собою лише круглі солом’яні хатини, але там можна було знайти й церкви, висічені в ськелях, досить значної величини.

Зовнішнє життя древніх абиссинцев здається вбогий і малорозвиненої, і характер народу не робить сприятливого враження. У Європі відомі, по перевазі, дурні сторони народного характеру й державного життя абиссинцев, у всякому разі, набагато більше, ніж більше вигідні риси, які, звичайно, не зовсім їм далекі. Правда, абиссинськое християнство, у своїй довгій замкнутості й глибокій нерухомості, не може робити враження освіжаючі й приваблюючого до себе, але навряд чи йому можна відмовити в здатності до подальшого розвитку. Воно дотепер майже заглушалося дріб’язковою обрядовістю, зовнішнім святенництвом і символічними прийомами: воно страждає й моральними недоліками, недостатньою чистотою життя білого й чорного духівництва, загальною закостенілістю, вірою в чаклунів і гадання. Це виражається й у зовнішніх обрядах, що містять багато ветхої врочистості; правда, у духовних осіб можна знайти стародавні книги й церковні рукописи, але знання їх дуже обмежені; нові книги можна знайти дуже рідко й загальна освіта перебуває в стані регресу. Але якщо християнська церква в Абіссінії не виявляє внутрішнього розвитку, то християнство, взагалі, останнім часом усе більше й більше здобуває ґрунту: іслам відступає тут, протилежно многим іншим країнам Африки. Незважаючи на всі, християнство все-таки сприяло тому, що ця країна зайняла трохи вище культурне положення; наслідками християнства є почасти більше м’які вдачі й, особливо, відсутність работоргівлі й вище положення й недоторканність жінки.

Проте, історія Абіссінії до новітнього часу показувала, що в народі ховається відома схильність до жорстокості й звірства. В англійської армії зник усякий жаль до низверженному Феодору, коли стало відомо, що ще за день до настання, 350 полонених були порубані, і сам правитель приймав у цьому участь доти, поки в нього не утомилася рука. На початку XX століття абиссинськими полчищами, що проникали до півдня до Огадена, навіть до Бердери на Джубе, були зроблені в країнах галласов страшні жорстокості. "Абиссинци із Шоа, говорить Менгес, - теперішній бич і загибель кожної країни, де вони поселяються". Неохайністю хижацьких абиссинцев порозуміються й разюче поширення холери в країнах галласов, що спостерігалася кілька років тому назад.

Правитель, негусак негести, цар царів, був абсолютним владарем і в очах народу є уособленням уряду. Негусак один був відповідальний за всі, за війну й мир, за гарне й дурне положення країни. За старих часів негусак обирався знатними особами з якого-небудь стародавнього роду. Цьому порядку обрання повинен бути приписаний занепад царства, тому що протягом 55 років, між 1778 і 1833 р., на престолі побувало 22 імператора, і з тих пор історія Абіссінії була рядом зіткнень між негусом і окремими віце-королями й намісниками, що виражали домагання на престол. Кожний намісник намагався, у міру можливості, експлуатувати свою провінцію, і навіть таким енергійним правителям, як Феодор, що за допомогою свого війська намагався потопити в крові всякий опір, не вдавалося встановити порядок і спокій: як тільки він придушував повстання в одній частині країни, воно спалахувало знову в іншому місці. У часи правління Менелика II Абіссінія являла собою з’єднання королівств (Годжама, Шоа, Джимми, Каффи й Валомо) і провінцій із залежними начальниками; проте, національна згуртованість Абіссінії була досить значна.

Палеоантропологичеськие знахідки. Гіпотези

В 1929 р. у Трансваалеві, у місцевості Спрингбок-Флетс, був знайдений череп, що ставиться, цілком ймовірно, до палеоліту. Він характеризується долихокефалией, злегка похилим чолом, помірковано розвиненими надбрівними дугами й, наськільки можна судити по досить сміливій реставрації, дуже високою особою. Череп не подібний ні з австралоидними, ні з боськопськими черепами. Висловлювалася думка про подібність його із черепами сучасної ефіопської групи. Висновок цей був би дуже важливий для розуміння проблем етногенезу народів Південної Африки, якби він не був заснований тільки на одиничної, і притім реставрованої, знахідці. Тому, незважаючи на можливу правильність цієї гіпотези, уважати її доведеної не можна.

Pages: 1 2 3 4 5