Слово «балада» спочатку означало ліричну танцювальну пісню. У такій якості вона довго існувала у Франції й Італії. У середньовічній же Англії баладами називали невеликі сюжетні поеми фантастичного, любовного, історичного або героїчного змісту. Виконувалися вони бродячими розповідача казок мі-менестрелями під акомпанемент музичного інструмента. Воля імпровізації, складний ритмічний візерунок, дзвінкі рими, рефрени, не говорячи про самі сюжети, те драматичних, те безтурботн-веселих,- все це сприяло успіху й розвитку баладного жанру

Близько 40 балад, що утворять самостійний цикл, прив’язані до легендарних подвигів Робін Гуда. Народний месник, він ховається в Шервудском лісу з ватагою вільних стрільців, грабує багатіїв, захищає скривджених і віддає гроші бедним. Шляхетні розбійники на чолі з «Добрим Робіним» воюють із пригноблювачами селян - «гордим шерифом», гордовитим єпископом, «жирними ченцями»:

• Попам не вірив Робін Гуд
• И не щадив попів
• Хто рясою черево прикривав,
• До тому він був суворий
• Але якщо хто скривджений був
• Шерифом, королем,
• Той знаходив у глухому лісі
• Зовсім іншої прийом
• Голодним Робін допомагав
• У неврожайний рік
• Він заступався за вдову й захищав сиріт
• И тих, хто сіяв і орав,
• Не торкав Робін Гуд:
• Хто знає частку бідняка,
• Не грабує бедний люд
• (Із прологу. Пер. Игн. Іванівського)

Кожна балада про славного Робіна - епізод із пригодою. Серед його лісових товаришів виділяється комічний персонаж - «здоровань зі здорованів» коваль Крихітка Джон. Робін Гуд - особа історичне. Жив він в XII столітті, у роки правління короля Ричарда I, брав участь у боях проти норманнских завойовників. Надалі фольклорна традиція перетворила його в ідеального народного героя. Балади про Робін Гуде створювалися в XIV-XV століттях, а в XVI столітті з окремих пісень зложилася поема в 8-ми частинах («Діяння Робін Гуда»)1. Волелюбними настроями пронизані й багато шотландських балад, що відбивають патріотичні національні почуття шотландців у тривалих війнах з англійцями. І в Англії й у Шотландії сюжети досить різноманітні. Поряд з поетичним викладом переказів про сімейні й династичні звади («Джорж Кемпбелл», «Трагедія Дугласов»), зустрічаються балади з лицарським фарбуванням («Корольова Элинор»), з містичним нальотом (про примар, примар, демонів) і більше пізні - побутові, витримані в жартівливих тонах («Балада про мірошника і його дружину», «Баба, двері закрій!» і ін.).

У Німеччині народні балади створювалися в пізнім середньовіччі. Складали їх в XV-XVII століттях і виконували під волинку бродячі люди - співаки й фіглярі, що мандрують ремісники, випадні ченці, школярі, селяни, що пізнали на гіркому досвіді всі негоди з життя. У країні, розореної міжусобними війнами, лицарськими розбоями, охопленої загравою селянських повстань, безвісні творці балад недвозначно виражали своє розуміння добра й зла, вороже відношення до жадібних багатіїв, лукавим попам, грабіжникам-феодалам. У багатьох баладах чуються відзвуки подій великої Селянської війни (1525), але, на відміну від англійських, німецькі балади не присвячені до певних історичних фактів і не поєднуються в цикли навколо одного або декількох героїв

Інтерес до народної пісні і баладній творчості пробудився в Європі в другій половині XVIII-початку XIX століття, коли були опубліковані перші фольклорні збірники. Поезія сентименталізму й романтизму розвивалася під знаком народної балади. В Англії одним із кращих її знавців і цінителів був Вальтер Скотт (див. с. 79). Він випустив чудовий збірник «Пісні менестрелів прикордонної Шотландії» (1802), що зробив прямий вплив на його власну поезію, а потім і на історичні романи («Айвенго», «Роб Рій»). По-своєму сприймали народні балади й поети-романтики «Озерної школи» - Вільям Вордсворт (1770- 1850), Самюэл Кольридж (1772-1832), Роберт Саути (1774-1843). Кожний з них, мистецьки імітуючи стиль і сюжетні положення народної балади, створював цілком оригінальні речі (наприклад, «Поема про старого моряка» С. Кольриджа, відома в нас у перекладі Н. Гумилева). Романтичні балади, у свою чергу, впливали на подальший розвиток англійської поезії, що зберігала ще довгі роки пристрасть до цього жанру

Т же саме відбувалося у Німеччині. Початок захопленню народною творчістю поклав учений і критик, натхненник предромантического плину Бура й натиск» Иоганн Готфрид Гердер (1744-1803). У його великій антології «Голосу народів у піснях» (1778-1779), поряд з добутками фольклору різних країн і народів, були також представлені німецькі балади й пісні. Слідом за Гердером стали збирати й обробляти національний фольклор молоді поети-ентузіасти, серед них майбутній творець «Фауста» Иоганн Вольфганг Ґете (1749-1832). У дусі стародавньої балади написаний його «Лісовий цар»; стала народною піснею його «Дика трояндочка». Соратник великого Ґете Фрідріх Шиллер (1759-1805) створив ряд оригінальних балад, також заснованих на фольклорних сюжетах («Кубок», «Рукавичка», «Ивикови журавлі», «Поликратов перстень» і ін.). Балади прославили Шиллера не менше, ніж драми. Треба згадати й знаменитий збірник «Чарівний ріг хлопчика» (1806-1808), що містить біля тисячі пісень і балад, записаних укладачами в різних провінціях. Цю скарбницю сюжетів і образів відкрили для німецької поезії Иоахим Арним (1781 - 1831) і Клеменс Брентано (1778-1842).

Досить згадати легенду про рейнську русалку Лорелее, про країну ледарів «Шлараффии», сказання про крисолове з Гаммельна, про хитромудрий вейнсбергских дружинах, що зуміли врятувати чоловіків від неминучої загибелі, про вірну наречену, що пішла в могилу за своїм нареченим, і ін. До речі, легенду про нареченого-примару ще задовго до появи збірника Арнима й Брентано талановито відтворив Готфрид Август Бюргер (див. с. 55) у своїй кращій баладі «Ленора» (1773), двічі переведеної Жуковським і високо оціненої Пушкіним. У той час майже всі німецькі поети переносили захоплення фольклором у свою баладну творчість. Крім згаданих — Людвіг Уланд (1787—1862), йозеф фон Эйхендорф (1788—1857), Генріх Гейне (1797— 1856), Адельберт Шамиссо (див. с. 65) і др.

Романтичні балади Жуковського - натхненні перекладання із Шиллера, Бюргера, Уланда, Скотта, Саути й інших поетів, що черпала сюжети з фольклорних джерел. Саме в хрестоматійних перекладах Жуковського, що ідеалізують і «» справжні тексти, щооблагороджує, і разом з тим віртуозно митецьких, юні читачі знайомили з літературними зразками англійських і німецьких балад. Але вже починаючи з Пушкіна, російські поети перекладали й балади народні. В «Сцени з лицарських часів» Пушкін включив уривок з побутової шотландської балади («Відвертав уночі мірошник…»). А. К- Толстой передав похмуру силу шотландської балади «Эдвард». Пізніше, коли інтерес до романтизму впав, перекладачі стали віддавати перевагу безпосередньо народним баладам

Якщо балади (при гарному відборі) цікаві й доступні підліткам, то дошкільників захоплюють дитячі пісеньки, загадки, дразнилки, лічилки — Особливе відгалуження фольклору, не тільки, зрозуміло, англійського. Бешкетні, дотепні, забавні нісенітниці, парадоксальні «перевертиши» з їхнім навмисним відхиленням від реальності в малят викликають захват. Завдяки перекладам С. Я. Маршака й К- И. Чуковського наші діти знають напам’ять «Шалтая-Болтая», «Робін-Бобіна», «Пливе-пливе кораблик», «Будинок, що побудував Джек», «Котйуси й Мауси», «Хоробрих». У тім же ряді — «Крихта Вилли Винки» И. Токмаковой, «Дурний кінь» В. Левина й др.

Переклади С. Маршака витримали масу видань із 1916 року, коли були вперше опубліковані із супровідною статтею майбутнього академіка В. М. Жирмунського в журналі «Північні записки», і потім постійно доповнювалися