Характерна для радянського часу висока рухливість населення привела до значного міжнаціонального й територіального змішання. Практично кожне велике й кожне нове місто в колишньому Сполучнику багатонаціональний, причому в багатьох випадках у ньому немає національної більшості. Багатонаціональні також всі колишні союзні республіки й велика кількість суб’єктів Російської Федерації. У даній таблиці це помітно особливо добре. Наприклад, Башкирія й Татарія - республіки, що сусідять. Вони завжди були досить дружні: у Башкирських школах велося викладання Татарською мовою, відомі письменники Башкирії також складали на цій мові. Зараз же, така велика кількість Татар у республіці трохи лякає державні органи, тому були прийняті закони, спрямовані на “обашкиривание” таких татар. Потрібно також відзначити, що в цих двох республіках дуже мало міжнаціональних конфліктів і хвилювань - у цьому заслуга сформованої там твердої системи керування, заснованої на беззаперечному підпорядкування начальникам

Дуже маленька кількість титульних націй у складі республіки Карелія пояснюється існуванням до 50-х років Карел-Фінської ССР. Чимало росіян жило на території сучасної Карелії, у той час, як самі Карели жили небагато північніше.

Велика кількість різних народів мігрувало в Комі через гарні заробітки там. Завдяки нафті й газу населення республіки одержує непоганий дохід, однак, у зв’язку з тенденціями, що намітилися у світі, падіння цін на паливо, кількість мінусів життя на півночі незабаром випередить кількість плюсів і некорінний народ, швидше за все, поїде назад.

Міжнаціональна напруженість у регіональному аспекті

Для початку приведемо небагато статистики. З більш ніж 130 національностей, що населяють СРСР, близько 80 не одержали ніяких національних утворень. Серед них досить більші народи Німців і Поляків. По переписі 1989 р. одних тільки росіян проживає за межами Росії 25 млн. 290 тис. чоловік. Крім росіян за межами Росії виявилося 3 млн. російськомовних представників інших народів

У наші дні з’явилася реальна погроза розпаду Росії на окремі самостійні держави, у якості яких не ладь проголосити себе не тільки деякі національно - , але й адміністративно - територіальні утворення. Природно виникають питання: чи повторить вона долю Сполучника РСР, чи можливо цього уникнути і як? Щоб відповісти на них потрібно, з однієї сторони осмислити стан міжнаціонального спілкування, визначити джерела невдоволення й напруженості в цій сфері, що харчують відцентрові тенденції, а з іншого боку - виявити умови й фактори, що становлять інтеграційний потенціал російської багатонаціональної державності, виявити шляхи й механізми консолідації націй, народностей, регіонів

Насамперед обертає на себе увага тривожне в цілому сприйняття масовим свідомість у регіонах сформованої тут обстановки. Уважає, що її характеризує певна напруженість у міжнаціональних відносинах: у Москві - 34% опитаних, Уфі - 30%, Оренбурзі - 19%, Петрозаводську - 14%. При цьому в Москві відзначили реальну можливість конфліктів 17%.

Як же уявляють собі респонденти причини такого положення? Найчастіше в числі першорядних називають погіршення економічної ситуації (приводимо середні показники) - 71% (Петрозаводськ), помилки в національній політиці, допущені в той або інший період історії країни - 26% (Петрозаводськ), невміння місцевої влади вирішувати виникаючі в регіоні проблеми - 34,5% (Петрозаводськ). Дані опитувань дозволяють затверджувати, що сама ієрархія оцінок причин ускладнення контактів між людьми різних національностей багато в чому залежить від національної приналежності респондентів. Причому там, де воно явно виражене, розходження позначаються сильніше. Так, у Петрозаводську, що відрізняється відносною стійкістю міжнаціональних відносин, розбіжність думок у представників корінних і не корінних націй не значно.

Треба врахувати й те, що кожна з територіальних історично сформованих общностей має особливу регіональну самосвідомість. Це часом знаходить своє відбиття в практиці протиставлення себе іншим регіонам і народам (ми - уральци, ми - сибіряки), місцевому патріотизмі й перевагах (своєрідним імпульсом яких з’явилися спроби реалізації в 80-е роки ідеї регіонального госпрозрахунку).

У регіональній свідомості є рівні меншої спільності - скажемо, свідомість етнічних груп. Взаємодія, “взаимоналожение” цих двох рівнів вимагають свого вивчення, тому що в процесі співіснування різних етносів у рамках замкнутого простору можуть виникати наміру з боку одного домінувати над іншими. У цей час це нерідко проявляється в претензіях так званих титульних (корінних) націй. Чи варто говорити, що це веде до хворобливого загострення взаємин співгромадян і навіть ворожнечі

Під впливом постійного незадоволення власним національним статусом у значної частини суспільства сформувалася установка на активні дії в конфліктній ситуації на стороні своєї національної групи ( табл.3). У Москві 70% опитаних заявили про цьому, і лише 18% геть-чисто відкинули від себе така можливість

ЩоРозпалюються й жевріють вогнища міжнаціональної конфронтації в південних краях нашої Батьківщини створюють серйозну небезпеку її розширення й поширення вглиб. Відчуття нестабільності соціального клімату підвищує тривожність масової свідомості, робить населення сприйнятливим до різного виду ‘фобіям’ , страху за завтрашній день, породжує прагнення позбутися від ‘чужих’ або у всякому разі обмежити їхнього права в надії забезпечити собі безпека й благополуччя

чиІснують все-таки сьогодні об’єктивні передумови для того, щоб не допустити ескалації етнічних конфліктів? Аналіз матеріалів дає вагомий привід затверджувати. Що вони цілком реальні. Опитані в регіонах люди з різних соціально - професійних груп зв’язують нормалізацію національних відносин з виконанням Федеративного Договору. Іншими словами, перетворенням у дійсність нового конституційного принципу співжиття суб’єктів Російської Федерації, заснованого на врахуванні загальних інтересів, відмові від перегляду границь, від претензій її народів, що населяють, не крім і російського, на розвиток власної державності, розглянуте багатьма як доведення вимоги національного самовизначення до абсурду. (Помітимо, однак, що серед осіб, що представляють титульні нації, була виявлена певна популярність концепції: Одна нації - одна держава).

На думку левової частини респондентів національні проблеми варто вирішувати в рамках культурно - національних автономій. Проти виходу республіки (краю, області) зі складу Росії виступають від 60% до 80% у різних групах населення. Приблизно стільки ж негативно ставляться до зміни федеральних рубежів адміністративно - територіального розподілу

Вищевикладене, здається, дозволяє не тільки зрозуміти основні тенденції нашого національного буття, його ймовірні перспективи, але й зробити деякі загальні висновки, сформулювати конкретні речення, що стосуються міжнаціональної консолідації росіян, зміцнення державності і єдності Росії:

- Загальний ріст невдоволення існуючим положенням (соціально-економічним у першу чергу) виступає як потужний прискорювач форм “протестного реагування” у різних областях суспільній практиці, у тому числі й національних взаємозв’язках. Невдачі й провали економічного реформування підсилюють неприйняття проведеної Центром політики й спричиняються низький рейтинг прийнятих урядом рішень. Це стимулює в остаточному підсумку відцентрові процеси, національний і регіональний сепаратизм, що створює погрозу єдності й цілісності російської національної федеративної держави

- Виразно відчувається необхідність розробки наукової теорії гармонізації національних відносин і відповідної їй програми життєдіяльності суспільства на перехідний період і віддалену перспективу. Фундамент концептуального підходу повинні скласти ідеї національного центризму (рятування від крайностей у національному питанні у всіх його аспектах) і демократичного федералізму (забезпечення всім національно- і адміністративно-територіальним одиницям справжньої рівноправності).

Pages: 1 2 3