Знамениті водії фрегатів - Кук, Лаперуз, Крузенштерн, Лисянский і інші, що відкривали в безкрайніх просторах Тихого океану нові землі, дивувалися, що жителі островів, відділених один від іншого тисячами кілометрів, говорять на дуже близьких мовах. Мовлення маорі, що живе на Новій Зеландії, зрозуміла остров’янам Таїті; мешканці Гавайських островів говорять мовою, схожому на мову острова Великодня й Маркізькі островів. Та й культура, вірування, звичаї, побут жителів південних морів, светлокожих і привітних полинезийцев, дуже схожі

На початку минулого століття відомий натураліст Адельберт Шамиссо, що зробив кругосвітнє плавання на російському кораблі «Рюрик», відзначив, що мовлення полинезийцев почасти подібне з малайською й іншою мовами Індонезії й півострова Малакка, В 1836 році німецький лінгвіст Вільгельм Гумбольдт, брат знаменитого вченого-енциклопедиста Олександра Гумбольдта, довів, що подібність це не випадково: існує сім’я мов, західна галузь якої поєднує мови Малайї й Індонезії, а східна - мови Полінезії. Гумбольдт і назвав цю сім’ю малайско-полинезийской.

Пізніше з’ясувалося, що мовою, близькому малайському, говорить і населення острова Мадагаскар, хоча від Південно-Східної Азії його відокремлюють тисячі кілометрів Індійського океану, а від Африки, з її численними мовами й народами,- лише вузька Мозамбіцька протока. Крім Полінезії (островів східної частини Тихого океану), і в північно-західній частині Океанії, у Микронезии («Малі острови»), і в південно-західної, Меланезії («Чорні острови»), також говорять мовами, що входять у малайско-полинезийскую сім’ю. Таким чином, у ній виявилося вже не дві, а чотири галузі: малайська, полинезийская, меланезийская й мікронезійська. І сім’ю стали називати по-іншому: австронезийская, тобто южноостровная.

Від острова Великодня до острова Мадагаскар - таке підстава гігантського трикутника, утвореного австронезийскими мовами. Вершиною цього трикутника спочатку вважали півострів Малакку

Але незабаром виявилося, що вершину варто пересунути далеко на північ. На острові Тайвань збереглося кілька племен, що говорять на мовах, родинних індонезійським. Австронезийские прислівника є й у В’єтнамі (мова нам і інші). Колись южноостровние мови були поширені ще далі на північ, можливо, аж до Японського архіпелагу

Японська мова не вдалася поки віднести ні до якій з відомих сімей. І не тому, що він коштує зовсім особняком, що в ньому немає ніякої подібності з іншими мовами. Навпроти, коріння й граматика японського багато в чому близькі алтайським мовам. Але у фонетику (та й у словнику) можна виявити і явні сліди австронезийского впливу. Швидше за все японська мова в основі своєї алтайський, але він випробував вплив австронезийской мовлення. Першими прийшли на Японський архіпелаг австронезийци, Археологи затверджують, що найдавніша культура Японії пов’язана з островами Тихого океану, а не з континентом Азії. Виходить, вершина трикутника, що позначає поширення австронезийских мов, досягає Японії

Звідки ж, з якого центра поширилися австронезийци, переборовши простору двох океанів? Південний Китай, Нова Гвінея, Західна Європа й навіть легендарна Атлантида вважалися їхньою колискою… Але, вероятней усього, вона перебувала десь в Індонезії або на півострові Індокитай. На островах Індонезії знайдені сліди древніх культур, які можна зв’язати з австронезийцами. У лабіринті островів, острівців і архіпелагів могла зложитися їх прекрасна морехідна техніка, що дозволила скорити простори двох великих океанів. Індонезія перебуває в самому центрі «австронезийского трикутника», звідси зручніше за все було рухатися на південний захід, до Мадагаскару, на південний схід, у Меланезію й Полінезію, на північ, аж до Японії, і на північний схід, до коралових атолів Микронезии.

Нарешті, є ще один важливий довід на користь «індонезійської адреси» - висхідне до часів дуже глибокої стародавності споріднення австронезийских мов з іншими мовами Південно-Східної Азії, названими австроазиатскими (південноазіатськими).

Індокитайський півострів називають іноді музеєм мов, музеєм народів. У країнах Індокитаю говорять на сотнях різних мов. Лінгвістам удалося згрупувати їх у три більші групи, віднести до трьох сімей: австронезийской, австроазиатской і тайської (від назви народу тай, що дали найменування країні Таїланд).

Народів, що говорять на австронезийских мовах, в Індокитаю не дуже багато - біля десятка (суща дрібниця в порівнянні з 100 австронезийскими народами Індонезії, десятками народностей Філіппінських островів, що також говорять на австронезийских мовах, і багатьма сотнями мов Полінезії, Микронезии й Меланезії). Набагато більше тут мов і народів австроазиатской сім’ї

Цілком ймовірно, саме австроазиати були одними з найдавніших мешканців півострова Індокитай. В’єтнамська мова - найпоширеніший з мов Південно-Східної Азії. На ньому говорять понад 34 мільйонів чоловік. З незапам’ятних часів жили предки в’єтнамців у своїй країні. Разом із близьким йому мовою миэнг (на ньому говорять близько 500 тисяч чоловік) в’єтнамський утворить особливу групу в австроазиатской сім’ї

Друге місце по числу мовців на австроазиатских мовах займає кхмерский мова, на ньому говорять близько 6 мільйонів камбоджійців, або кхмерів (основного населення Камбоджі). Більше тисячі років тому кхмери створили могутню державу, що об’єднала більшу частину Індокитайського півострова. Грандіозний архітектурний комплекс кхмерской столиці, міста Ангкор-Тхом, зберігся до наших днів і є одним із шедеврів світового мистецтва. На мовах, близьких до мови кхмерів, говорять багато інших народностей Індокитаю, наприклад так звані «гірські кхмери».

Гірські кхмери - назва умовне, вона дане для того, щоб розрізняти мови малих народностей, що живуть у горах Індокитаю, від родинного їм кхмерского мови. У Камбоджі їх називають збірним ім’ям «пнонги», у В’єтнамі - «мої», у Лаосі - «тха». Окремих народностей гірських кхмерів відрізняються друг від друга. Особливо ж ці розходження проявляються в мові. Лінгвісти нараховують більше десятка різних мов гірських кхмерів. Поширено вони на території всіх держав Індокитайського півострова: у Лаосі й Камбоджі, у Північному й Південному В’єтнамі, а також у Таїланді. Гірські кхмери й донині зберегли родовий лад і займаються полюванням, рибальством, збирають дикоростучі рослини. Подекуди вони перейшли до осілості й перейняли високу культуру своїх сусідів: в’єтнамців, кхмерів, таиландцев, лаосцев.

Мови, близькі кхмерскому, поширені не тільки по півострові Індокитай. Найдавнішим цивілізованим народом Бірми були мони. Уже в перших століттях нашої ери вони створили самостійну державу, будували величні храми й міста, робили далекі морські плавання, мали свою писемність і літературу. Монский мова збереглася й до наших днів, на ньому висловлюються біля півмільйона громадян Бірманського Сполучника. Кхмерский (або камбоджійський), монский і мови гірських кхмерів утворять особливу групу австроазиатских мов. Названо вона мон-кхмерской, по двох головних мовах, що входить у неї склад

Окремими ізольованими острівцями в гірських і малодоступних районах Бірми, В’єтнаму, Таїланду, Лаосу, Південного Китаю розкидані племена гірських монов, залишки ранніх поселенців Індокитаю й Бірми. Мови їх - палуан, ва й інших - утворять, поряд з в’єтнамською й мон-кхмерской, ще одну галузь австроазиатской сім’ї. Мова кхаси, народності, що живе в індійському штаті Ассам, являє собою ще одну галузь цієї сім’ї. Але навіть Ассамом не обмежується «західна межа» поширення австроазиатских мов

У Північно-Східній і Центральній Індії, у горах і джунглях, і донині живуть племена, чиє господарство й життєвий уклад близькі людям кам’яного віку. Говорять вони на особливих мовах і прислівниках (їх налічується кілька десятків), поєднуваних загальною назвою - мови мунда, або коло^-кола-мунда^-кола. Племена мунда прийшли на Индостан дуже давно, задовго до того, як на півострові з’явилися кочевники-арьи. Назви багатьох рік Индостана, у тому числі й великому Гангу, сходять до слів мунда (Гангу означає «ріка, вода»). Багато вчених думали, що племена мунда і є найдавніші жителі Індії. Але виявилося, що це не так. Група мунда входить до складу австроазиатской сім’ї мов. Відділилася вона від загального «стовбура» дуже давно, більше шести або семи тисяч років тому, так що стосовно арьям, що появились на території Индостана лише в II тисячоріччі до н, е., племена мунда дійсно виглядали старожилами

Pages: 1 2