У поемі Гоголя “Мертві душі” тема народу займає одне із провідних місць. У часи Гоголя Росією правили поміщики й чиновники, “догідливі невільники влади й безжалісних тиранів своїх рабів, що п’ють життя й кров народу” (по влучному визначенню Герцена). Автор показує безвідрадну картину життя кріпосного селянства. Поміщики безжалісно експлуатують їх, ставляться до них, як до своїх рабів, можуть купувати й продавати їх, як речі. “Дубиноголовая” Коробочка, боячись продешевити при продажі мертвих душ, ремствує гостеві: “…ніколи ще не траплялося мені продавати небіжчиків

Живих-Те я поступилася, от і третього року протопопу двох дівок, по сту рублів кожну…”. Селяни зобов’язані виконувати всі примхи своїх панів. Перед сном Коробочка запитує в Чичикова: “Може, ти звик, батько мій, щоб хто-небудь почухав на ніч п’яти? Небіжчик мій без цього ніяк не засипав”. “Широта натури” Ноздрева губительно озивається, насамперед, на кріпаків

Праця їх знецінений. Усе, що вирощено працею й потім селян і продане на ярмарку “по самої выгоднейшей ціні”, поміщик спустив за кілька днів. З гордістю говорить про цьому Чичикову: “Поздоров: продувся в пух!” Жахаючу картину життя й непосильної праці народу, його терпіння й мужності, спалахів протесту, представляє автор під час міркування Чичикова над списком придбаних їм мертвих душ. Читаючи імена селян, герой, зітхнувши, вимовив: “Панотця мої, скільки вас тут напхане! Що ви, серцеві мої, поробляли на столітті своєму? Як перебивалися?

” Привертає увагу образ теслі Степана Пробки, наділеного богатирською силою, що, імовірно, виходили всі губернії із сокирою за поясом. Не менш цікавий образ шевця Максима Телятникова, що навчалося в німця й не зумів організувати власної справи. Видно, спився, валявся п’яним на вулиці, присуджуючи: “Ні, погано на світі!

Немає життя російській людині, всі німці заважають”. Григорій Доїдь- НеДоїдеш промишляв візництвом, відрікся від будинку й віддав душу богові &copy A L L S o c h. r u де-небудь на дорозі. У душі закріпаченого народу живе прагнення до волі. У маєтку Плюшкина селяни, доведені до крайнього ступеня вбогості, “мруть, як мухи”, біжать від поміщика

Розглядаючи список випадних, Чичиков містить: “Ви хоч і в живі ще, а що у вас користі! Те ж, що й мертві… по чи в’язницях сидите або пристали до іншим панам і орете землю?

” Двірський Плюшкина Попов віддає перевагу життю у в’язницях поверненню в маєток свого пана. Абакум Фыров пішов у бурлаки й тягне лямку під тужливу пісню. Гоголь розповідає й про випадки масового збурювання селян проти своїх гнобителів. Це яскраво показано в епізодах убивства засідателя Дробяжкина. Разом з тим Гоголь бачить і могутню силу народу, придавлену, але не вбиту кріпосним правом

Вона проявляється в талановитості, у працьовитості, енергії російської людини, у його здатності не падати духом при будь-яких обставинах. Обговорюючи переселення в Херсонську губернію селян, куплених Чичиковым, чиновники говорять: “Росіянин людина здатна до всьому й звикає до всякого клімату. Пішли його хоч у Камчатку, так дай тільки теплі рукавиці, він поплеще руками, сокира в руки, і пішов рубати собі нову хату”. В одному з ліричних відступів Гоголь говорить про влучність, виразність російського слова, про “живий і бойком російському розумі”. Гоголь у своїй поемі показав Русь із її працьовитим і стійким народом, у якому приховані невичерпні сили, і виразив віру у світле майбутнє народу й, батьківщини