У середині XVII ст. точилася розпачлива визвольна боротьба українського народу проти зовнішніх ворогів: польських, татарських, турецьких. В1654 році відбулося з’єднання України з Росією - це зміцнило зв’язку двох народів. Наука й культура розвивалася під впливом ідей Відродження. Почав формуватися й затверджуватися в європейській культурі стиль, що названий «барокко». Походить із італійської мови, означає «дивний, химерний». В українській і літературі він характеризує такі жанри: вертепна драма, бурлескні вірші, послання, проповіді

Серед українського барокко можна виділити найбільших письменників літератури

Так послання Івана Вишенського зображують правдиві картини життя українського народу, викривають і засуджують зрадників, гнобителів - українське панство й вище духівництво. Іван Вишенський був першим, хто заговорив так правдиво про життя нашого народу в Січі Посполитой. Із цього приводу Франко писав: «Особливо принаджує нас свіжість його краси, безпосередність «відразу й почуття, пластика картин, одним словом, все те, що в писаних добутках і виражало сильну, високу індивідуальність автора». Барочні прийоми виявляються й у полемічних творах Мелетія Смотрицького. Він виступав проти антигуманних порядків у цивільному й церковному житті України, основною причиною яких був Ватикан

Неможливо не згадати вірші Григорія Сковороди. Він виступив новатором, система якого була близької до народних пісень. Його поезія виражала думки й настрої народних мас, тому що засобами гострої сатири він викриває представників панівного класу, консервативну шкільну систему, розпущена життя окремих прошарків населення

Саме сатиричне зображення подій і характерів у добутках пізніше використали И. Котляревський і Т. Шевченко. Існуванню барокко в новій українській літературі сприяв И. Котляревський, створивши травестийную поему «Энеида», у якій показав історію українського козацтва разом з побутовими деталями життя нашого народу

Таким чином, українські письменники різних часів затверджували естетику барокко новими художніми формами, стильовими прийомами осмислення історичної дійсності, відношення людини до всесвіту й природи землі