Холодний, непогожий день із рвучким вітром і дощем, перемішаним зі снігом, непривітно зустрів партію, що виступала за ворота задушливого етапу. Катерина Львівна вийшла досить бадьоро, але тільки що стала в ряд, як вся затряслася й позеленіла. В очах у неї стали темно; всі суглоби її занили й расслабели. Перед Катериной Львівною стояла Сонетка в добре знайомих тієї синіх вовняних панчохах з яскравими стрільцями

Катерина Львівна рушила в дорогу зовсім нежива; тільки ока її страшно дивилися на Сергія й з його не смаргивали.

На першому привалі вона спокійно підійшла до Сергія, прошептала "негідник" і зненацька плюнула йому прямо вглаза.

Сергій хотів на неї кинутися; але його удержали

- Перегоди ж ти! - вимовив він і обтерся

- Нічого, однак, відважно вона з тобою надходить, - жартували над Сергієм арештанти, і особливо веселим реготом заливалася Сонетка

Ця інтрижка, на яку здалася Сонетка, ішла зовсім у неї смаку

- Ну, це ж тобі так не пройде, - грозив Катерине Львівні Сергій

Умаявшись непогодью й переходом, Катерина Львівна з разбитою душею тривожно спала вночі на нарах у черговому етапному будинку й не чула, як у жіночу казарму ввійшли два чоловіки

Із приходом їх з нар піднялася Сонетка, мовчачи показала вона що вошли рукою на Катерину Львівну, знову лягла й закуталася своею свитою.

У цю же мить звита Катерини Львівни злетіла їй на голову, і по її спині, закритої однієї суровою рубашкою, загуляв у всю мужичні могти товстий кінець, удвічі свитою мотузки

Катерина Львівна скрикнула; але голосу її не було чутно з-під звиті, що огортає її голову. Вона рвонулася, але теж без успіху: на плечах її сидів здоровий арештант і міцно тримав її руки

- П’ятдесят, - порахував, нарешті, один голос, у якому нікому не важко було довідатися голос Сергія, і нічні відвідувачі разом зникли за дверима

Катерина Львівна розкутала голову й підхопилася: нікого не було; тільки неподалік хтось зловтішно хихикав під свитою. Катерина Львівна довідалася регіт Сонетки

Образі цієї вже не було міри; не було міри й почуттю злості, що закипіла в цю мить у душі Катерини Львівни. Вона без пам’яті ринулася вперед і без пам’яті впала на груди подхватившей її Фиони.

На цих повних грудях, ще так що недавно тішили сластью розпусти невірного коханця Катерини Львівни, вона тепер виплакивала нестерпне своє горе, і, як дитя до матері, притискалася до своєї дурної й пухкої суперниці. Вони були тепер рівні: вони обидві минулі зрівняні в ціні й обидві кинуті

Вони рівні!.. підвладна першому випадку Фиона й здійснюючу драму любові Катерина Львівна!

Катерине Львівні, втім, було вже ніщо не образливе. Виплакавши свої сльози, вона скам’яніла й з дерев’яним спокоєм збиралася виходити на переклик

Барабан б’є: тах-тарарах-тах; на двір вивалюють сковані й нескуті арестантики, і Сергій, і Фиона, і Сонетка, і Катерина Львівна, і розкольник, скований з жидом, і поляк на одному ланцюзі статарином.

Усе скупчилися, потім вирівняли яке в який порядок і пішли

Безотраднейшая картина: жменя людей, відірваних від світла й позбавлених усякої тіні надій на краще майбутнє, тоне в холодному чорному бруді ґрунтової дороги. Навкруги все до жаху бридко: нескінченний бруд, сіре небо, обезлиственние, мокрі рокити й у растопиренних їхніх суках нахохлившаяся ворона. Вітер те стогне, то злиться, то виє й реве

У цих пекельних, душу надривних звуках, які довершують весь жах картини, звучать ради дружини біблійного Іова: "Прокляни день твого народження й умри".

Хто не хоче вслухуватися в ці слова, кого думка про смерть і в цьому сумному положенні не лестить, а лякає, тому треба намагатися заглушити ці виючі голоси чим-небудь ще більше їх потворним. Це прекрасно розуміє проста людина: він спускає тоді на волю всю свою звірину простоту, починає дуріти, знущатися із себе, над людьми, над почуттям. Не дуже ніжний і без того, він стає зол сугубо.

- Що, купчиха? Чи всі ваша статечність у доброму здоров’ї? - нагло запитав Катерину Львівну Сергій, ледве тільки партія втратила за мокрим пагорком село, де ночувала

Із цими словами він, зараз же обратясь до Сонетки, покрив її своею полою й запік високим фальцетом:

За вікном у тіні миготить русява голівка

Ти не спиш, моє мученье, ти не спиш, крутійка

Я полой тебе прикрию, так що не помітять

При цих словах Сергій обійняв Сонетку й голосно поцілував її при всій партії…

Катерина Львівна все це бачила й не видала: вона йшла зовсім вуж неживою людиною. Її стали поштовхувати й показувати їй, як Сергій бешкетує із Сонеткою. Вона стала предметом глузувань

- Не торкніть неї, - заступалася Фиона, коли хто-небудь із партії пробував підсміятися над спотикающеюся Катериной Львовною. - Нешто не бачите, чорти, що жінка хвора зовсім?

- Повинне, ніжки промочила, - гострив молодий арештант

- Відомо, купецького роду: виховання ніжного, - відгукнувся Сергій

- Зрозуміло, якби їм хоча панчішки б теплі: воно б нічого ще, - продовжував він

Катерина Львівна немов прокинулася

- Змій підлий! - вимовила вона, не стерпев, - насміхайся, негідник, насміхайся!

- Ні, я це зовсім, купчиха, не на сміх, а що от Сонетка панчохи боляче гожие продає, так я думав; чи не купить, мол, наша купчиха

Багато хто засміялися. Катерина Львівна крокувала, як заведений автомат

Погода все розігрувалася. Із сірих хмар, що покривали небо, став падати мокрими пластівцями сніг, що, тільки-но стосуючись землі, танув і збільшував невилазную бруд. Нарешті, показується темна свинцева смуга; іншого краю її не розглянеш. Ця смуга - Волга. Над Волгою ходить крепковатий вітер і водить взад і вперед що повільно піднімають широкопастие темні хвилі

Партія промоклих і продрогнувших арештантів повільно підійшла до перевозу й зупинилася, очікуючи порома

Підійшов весь мокрий, темний пором; команда початку розміщати арештантів

- На цьому поромі, кажуть, хтось горілку тримає, - помітив якийсь арештант, обсипається коли пластівцями мокрого снігу пором відчалив від берега й захитався на валах расходившейся ріки

- Так, тепер ба точно дрібницю пропустити нічого, - озивався Сергій і, переслідуючи для Сонеткиной потіхи Катерину Львівну, вимовив: - Купчиха, а ну-до по старій дружбі почастуй горілочкою. Не скупися. Згадай, моя разлюбезная, нашу колишню любов, як ми з тобою, моя радість, погулювали, осінні борги ночі просиджували, твоїх рідних без попів і без дяків на вічний спокой спроваджувалися

Катерина Львівна вся тремтіла від холоду. Крім холоду, що пронизує її під змоклим платтям до самих костей, в організмі Катерини Львівни відбувалося ще щось інше. Голова її горіла як у вогні; зіниці очей були розширені, оживлені гострим блиском, що блудить, і нерухомо втуплені у хвилі, що ходять

- Ну а горілочки і я б вуж випила: сили немає холодно, - продзвеніла Сонетка

- Купчиха, так почастуй, що ль! - мозолив Сергій

- ех ти, совість! - виговорила Фиона, качаючи з докором головою.

- Не до честі твоєї зовсім це, - підтримав солдатку арестантик Гордюшка.

- Хушь би ти не проти самої її, так проти інших за неї посовестился.

- Ну ти, мирська табакерка! - крикнув на Фиону Сергій. - Теж - совістити! Що мені отут ще совістити! я її, може, і ніколи не любив, а тепер… так мені от стоптанний Сонеткин черевик миліше її пики, кішки такої обдертої: так що ж ти мені проти цього говорити можеш? Нехай геть Гордюшку косоротого любить, а те… - він оглянувся на їдучого верхи зморшка в бурці й у військовому кашкеті з кокардою й додав: - а те геть ще краще до етапного нехай поластиться: у нього під буркою по крайності дощем не пробирає

- И всі б офіцершею кликати сталі, - продзвеніла Сонетка

- Так як же!.. і на панчішки-те б жартуючи б дістала, - підтримав Сергій

Катерина Львівна за себе не заступалася: вона всі пристальнее дивилася у хвилі й ворушила губами. Промежду мерзенних мовлень Сергія гул і стогін чулися їй із що розкриваються й ляскають валів. І от раптом з одного вала, що переломився, показується їй синя голова Бориса Тимофеича, з іншого виглянув і захитався чоловік, обійнявшись із пониклою голівкою Федей. Катерина Львівна хоче пригадати молитву й ворушить губами, а губи її шепотять: "як ми з тобою погулювали, осінні борги ночі просиджували, лютою смертю з біла світла людей спроваджували".

Катерина Львівна тремтіла. погляд, Що Блудить, її зосереджувався й ставав диким. Руки раз і два неведомо куди простягнулися в простір і знову впали. Ще мінуту - і вона раптом вся захиталася, не зводячи око з темної хвилі, нагнулася, схопила Сонетку за ноги й одним махом перекинулася з нею за борт порома

Усі скам’яніли від здивування

Катерина Львівна здалася на верху хвилі й знову пірнула; інша хвиля винесла Сонетку

Pages: 1 2

Збережи - » Н. С. Лєсков, Леді Макбет Мценского повіту - Глава п’ятнадцята . З'явився готовий твір.