Так сталось у житті Б. Пастернака, що музика стала його першим кроком до

пізнання світу, а філософія — другим. Але саме в його поезії ці два начала об’єднались,, створюючи чудову гармонію звуку й образу. Не випадково й свій роман «Доктор Живаго» Б. Пастернак завершив віршами.Він відчував, що кохання неможливе без творчості, воно породжує бажання сказати світу про те, яке прекрасне й коротке це життя. Вірш «Зимова ніч» один із таких творів. Він і розпочинається гіперболою: «Мело, мело помело». Це одразу змушує поринути у двобій стихій — сніжної заметілі і світового протиставлені почуттям ліричного героя. Свіча для нього — символ любові, символ незнищенності світу. Адже картина, намальована поетом, її настільки виразна, а й дуже емоційна:

Ліпила віхола на склі

Круги і стріли.

Свіча горіла на столі,

Свіча горіла.

Метафора змальовує зовнішню стихію і світло свічі як символ прагнення. якЕ дає її світло серед суцільної нічної заметілі. Це підтверджують і звукові образи: алітерації перших рядків — «л-п-л-в-х-л-скл», «кр-стр» ніби передній! звуки за вікном. Немов хтось з силою жбурляє об скло снігом. А на проти заметілі тихі і впевнені звуки потріскування свічки: алітерації «св-ч-р-л-св-ч )». Картина виразно підтверджується асонансами. Якщо у перших рядках «и-і» переважають, то у наступних, ніби сперечаючись, втручається звучання наголошеного «а». Музичність вірша зачаровує, ніби це й справді музика цієї заметільної ночі, а може, й цілого життя. Адже у вірші йдеться про життя, де:

Схрестились рук і ніг вузли,

Схрестились долі. !

Все зливалося в імлі

У сиво-білій.

Таким чином, аналізуючи вірш Б. Пастернака «Зимова ніч», можна дійти висновків про певні характерні особливості його поезії загалом. Вона насичена и метафорами, образи й предмети ніби взаємоприкршаються одні в одні, бо вони частина світу. Поезія Б. Пастернака на диво музична й мальовнича завдяки симфонії звуку, кольору, образу й передусім таланту автора.