Пушкін - саме дорогоцінне, що є в Росії, саме рідне й близьке для кожного з нас; нам важко говорити про нього спокійно, об’єктивно, без захвату. Творчість цього богопоэта незвичайно різноманітно, як саме життя. Любов, ненависть, зміст буття, прагнення до волі, посмертна слава, борошна творчості - все це стає об’єктом поетичного дослідження. А. С. Пушкін подарував нам реалістичний роман у віршах “Євгеній Онєгін”.

Цей добуток, у якому “відбилося століття” і сучасна людина. “Енциклопедією російського життя” назвав В. Г. Бєлінський роман Пушкіна. Євгеній Онєгін - центральний персонаж роману у віршах. Молодий, привабливий, дуже недурна людина, дворянин

“Забав і розкоші дитя”, що одержало домашнє утворення й виховання під керівництвом француза-гувернера, що, “щоб не змучилося дитя, учив його всьому жартуючи, не докучав мораллю строгої”. Пушкіна відзначає його “мріям мимовільну відданість, чудність і різкий, охолоджений розум”. Неабиякий розум Онєгіна, його волелюбні настрої й критичне відношення до дійсності ставили його високо над “світською черню”, особливо серед помісного барства, і прирікали на повну самітність. Герой втрачає зв’язок з людьми. Урятувати від “щиросердечної порожнечі” не змогли Онєгіна навіть такі сильні почуття, як любов і дружба

Любов - це найкраще почуття. Адже без нього не зміг би прожити жодна людина. Теперішня любов дається людям один раз у житті. Коли ти закоханий, ти начебто ширяєш у небесах, всієї думки тільки про людину, що у твоїй душі залишає половинку себе

Заради цього почуття можна віддати геть усе. Для багатьох гроші - саме головне, але ж це не так. Любов не купиш і не продаси. Але головне, щоб почуття було взаємним. Переситившись любов’ю світських дам, Онєгін розчарувався в цьому почутті. Його відношення до любові рассудочно й удавано: Як рано міг він лицемірити, Таїти надію, ревнувати, Разуверять, змусити вірити. Здаватися похмурим, знемагати… Онєгін відкинув любов Тетяни, тому що над усе цінував “вільність всі твори на a l l soch © 2005 і спокій”, не зумів розглянути всю глибину її душі й неї почуття

Тетяна Ларіна - молода дворянка, що має моральну чистоту, цілісністю й простотою. Незвичайність дівчини, її духовне багатство Пушкін пояснює впливом на її внутрішній мир народного середовища, російської природи: Тетяна (російська душою, Сама не знаючи чому) З її холодною красою Любила російську зиму… Рідна природа харчує духовний мир героїні. Сестра Тетяни, Ольга, зовсім не схожа на неї. Ольга - завжди скромна, слухняна, весела. Душа її порожня й неглибока, щоб зрозуміти любов Ленского.

Ленский - освічена людина, поет, його душа спрямована до ідеалів. Він був без розуму від Ольги, бачачи її зовсім в іншому світлі. Ленский не зауважував того, що Ольга ніколи не зможе оцінити всього, що він для неї робив. Я помітила відразу, що Ленский і Онєгін сильно відрізнялися друг від друга

Євгеній - “страждаючий егоїст”. Його шлях - це дорога індивідуаліста, що не прийняв Пушкіна. А Володимир, потрапивши під вплив романтизму, зберіг свіжість почуттів, відкритість

Онєгін не в силах відповісти на почуття Тетяни, що його безумно любить. Вона йде проти всіх правил і пліток, щоб зізнатися в любові Євгенію. До своїх почуттів Тетяна ставиться серйозно й самовіддано: Кокетка судить холоднокровно, Тетяна любить не жартуючи И віддається безумовно Любові, як миле дитя… Адже любов нам послана Богом. Ми повинні цінувати щохвилини життя, насолоджуватися цим чудесним почуттям. Багато десятиліть пройшли з моменту створення роману “Євгеній Онєгін”.

Однак, як пророкував Бєлінський, ми зупиняємо на ньому й сьогодні “виконаний любові й подяці погляд”. Це чудова “енциклопедія російського життя”, геніальний утвір великого майстра. Можна визнати, говорячи про значення роману, що без Онєгіна не було б Печорина, Рудина. Але мені б хотілося закінчити свій твір словами самого Пушкіна, присвяченими прекрасній росіянці жінці: ..я так люблю Тетяну милу мою!