Мої батьки дуже зайняті люди: батько працює інженером-конструктором в науково-дослідному інституті, а мама — коректор у видавництві. Працюють вони весь тиждень з ранку до вечора, а ми з сестрою Оленкою після школи хазяйнуємо вдома. Були такі часи, коли нічого робити не хотілося, але це було давно. Зараз ми подорослішали і зрозуміли, що можна розділити обов’язки так, щоб ніхто не ображався. Ось, наприклад, приготування їжі. Готувати я люблю, може, навіть після закінчення школи піду вчитися на кухаря. Оленка вміє готувати, але не дуже любить цю справу, от ми й домовилися: я готую, вона миє посуд. Або навпаки, якшо їй захочеться щось приготувати. Ну, а продукти купуємо ми з нею разом, бо досить часто буває потреба порадитися, та й сумки нести вдвох легше й веселіше. Прибирання квартири — також наш обов’язок. Ми давно розділили «зони відповідальності» — спочатку кожен прибирає свою кімнату, потім разом наводимо порядок та чистоту у вітальні, а після цього Оленка миє кухню та ванну кімнату, а мені дістаються передпокій та туалетна кімната. Ще одна важлива чоловіча справа — виносити сміття та слідкувати за чистотою відра — це моя робота, і я виконую її без нагадувань, а Оленка має додаткове навантаження — доглядати рослини на кухні. Чомусь ця робота їй не дуже подобається — мабуть, вона боїться передозувати добрива або занадто залити квіти. Нічого, хай звикає до відповідальності, їй уже десять років — майже доросла. Мама купила Оленці червону маленьку лійку та блакитне відерце для відстоювання води, бо не можна ж поливати рослини холодною водопровідною водою. Я допоміг сестричці зробити кілька паличок для рихлення грунту у горщиках — гадаю, тепер їй приємніше доглядати наш маленький садок. Татко інколи жартує: «Коли, Олено, пригощатимеш нас бананами?». Жарти жартами, а кімнатні помідори вже потроху квітнуть, отже, надія на урожай є. А пару тижнів тому мама порадила нам з Оленкою посіяти в ящичок насіння петрушки. Зараз воно вже почало сходити — дуже красиво, кучерявий смарагдовий килимок росте у ящичку. Довелося мамі купувати Оленці ще й маленький обприскувач — робити дощик для нашої петрушки. Ми сподіваємося колись скуштувати ароматної зелені, якщо Тася дозволить, звичайно. Тася — це наша блакитна папужка. Тільки-но зелений килимок з’явився, Тася усе зрозуміла — вранці мерщій летить до кухні та дзьобає потихеньку травичку. До речі, прибирати у Тасиній клітці — обов’язок Оленки, це вона робить спритно і з задоволенням. Улаштувала для пташки різні атракціони, поставила маленький басейн для купання, дзеркальце підвісила. Є у нас ще один член сім’ї — абрикосовий пудель Кузя, от за ним вже я доглядаю. По-перше, тому що я старший, а по-друге, Кузя не дуже слухає жінок, від Оленки навіть втекти може, лови його потім, а я його дресирую без проблем. Але основне моє завдання — вигуляти Кузю двічі або тричі за день, нагодувати вранці та ввечері і взагалі, слідкувати, щоб йому було добре. Довелося навчитися навіть варити вівсяну кашу та терти моркву на тертушці, бо вівсянка дає собаці дуже красивий блиск шерсті, а морква — це вітаміни та мінерали. І коли сусіди, які вигулюють своїх собак, запитують мене, що це я роблю, що мій собака такий здоровий та веселий, — це я сприймаю як комплімент. Ось, здається, і всі наші домашні обов’язки. Та ні, забув ще про одну справу — щочетверга я йду купувати газети: одну для татка, одну для мами, та ще одну, дитячу — нам з Оленкою. Це, мабуть, один з найприємніших обов’язків, бо дуже вже подобається нам розгадувати різні задачки, кросворди, шаради й головоломки. Тато хвалить нас: «Ну й діти! І працьовиті, і розумні!» А мама завжди відповідає: «Обережно — перехвалиш!». А нам із сестричкою все одно приємно.