Це прекрасна традиція - вести родовідне дерево. Це традиція, що жива у твоїй сім’ї, а не застигла історія в підручниках або монографіях. До того ж цю традицію не обов’язково дотримувати в класичному стилі із зображенням мальовничих портретів предків, цієї традиції можна надати інший вигляд, але, на мою думку, таке дерево повинне бути в кожній сім’ї

Можна, наприклад, зробити схематичне дерево на одному аркуші, а на наступний розмістити, крім оповідань про знаменитих предків, ще й архівних матеріалах: фотокартки, деякі старі довідки, вирізки з газет або журналів. І це, можливо, уже буде називатися не родовідним деревом, а сімейним літописом. У нашому сімейному літописі є, наприклад, свідчення про закінчення школи мого дядька за 1939 рік, довідка про здачу молока державі, які видали моїй бабусі ще в 1957 році, табель успішності батька за 1 клас, мамин зошит 3-го класу, кишеньковий календар 1945 року, листівки різного років (деякі з них датовані 1948 і 1950 роками) і ще дуже багато різних документів. Вони нібито не стосуються безпосередньо членів нашої сім’ї, але саме вони дають можливість представити дух часу, у якому жили наші рідні

Ми із братом охоче працюємо над нашим сімейним літописом і пишаємося тим, що належимо до старого (хоча не дворянському й не козацькому) працьовитому роду, у якому честь і достоїнство поважали вище всього

Як часто ми недооцінюємо роль слова в житті людини! А воно може й допомогти людині, але може й поставити на коліна, нанеся неймовірний біль, часом і знищитися

И, на жаль, ми часто зневажаємо словом. Приходячи в гості до своїх друзів, ми - є втіленням увічливості (щоб не дай боже чужі люди «щось» не подумали). А будинку ми починаємо розмовляти по-іншому: простіше, грубіше, нечемно. Ми не завжди припускаємо нанести біль, а просто хочеться скоріше вирішити якесь питання, і тоді для чого прибігати до довгих розмов? Згодом я зрозумів, що неповага до слів приводить до особистої неповаги

И ще я помітив, що серед моїх ровесників є проблема вживання позитивних слів у спілкуванні між собою. Частіше можна почути «дурень», «телепень», «недоумок» (а те й ще крутіше), чим «друг», «приятель» або ще щось на зразок цього

Недооцінка слів у спілкуванні відбувається обопільно, у першу чергу з боку батьків, але також і дітей (вони не мають приклада для наслідування). Я б навіть сказав, що сьогодні це - проблема суспільства, про яку потрібно говорити, а також учити культурі спілкування в школі, вести про це розмови на радіо й телебаченні. Цього не вистачає не тільки школярам, але навіть дорослим людям. А так хочеться бачити поруч різні всміхнені особи людей, які вміють спілкуватися на високу, гідному людину мові