Кожної весни й осені учні нашої школи беруть участь у прибиранні скверу, що розташований поблизу школи. Повз цей сквер ми йдемо до школи і повертаємося додому. З вікон кабінетів добре видно алеї, якими іноді хтось іде, вікові дуби і тополі. Після уроків ми затримуємося, щоб трошки погуляти, побігати серед дерев або посидіти на лавці. За кожним класом закріплений свій куточок, який ми прибираємо.

Ось і цього разу наша класна керівниця Галина Олександрівна попередила, що після уроків двадцять хвилин ми присвятимо прибиранню території. Михайло Єршов вигукнув:

—А моя хата скраю!

Діти засміялися.

—А хіба ти мешкаєш у будинку, що поруч зі сквером? — запитала Настя не

то жартома, не то всерйоз.

Вчителька запитала:

—А ви знаєте, що таке хата?

—Це селянський дім в українськім селі, — відповів Василь.

—Але ж ми мешкаємо у місті, — сказав хтось.

—А це означає, що Михайло мав на увазі зовсім інше, коли сказав «моя хата скраю». — Вчителька уважно подивилась на нас, а потім перевела погляд на Мишка. — Нехай він пояснить, що хотів сказати.

Мишко почервонів, але мовчав.

—Зрозуміло, чому він мовчить. Він вирішив зізнатися нам, що прибирання

листя його не стосується.