Для розуміння людини в Достоєвського дуже важливу роль грають мовні характеристики персонажів. Кожний персонаж виділяється своєю манерою говорити. Що ж довідаємося ми про героя Достоєвського за допомогою мовної характеристики? Простежити це спробую на “Злочині й покаранні”.

Мовна характеристика персонажів складається із двох аспектів. По-перше, з пояснень, які даються самим автором відразу ж після прямого мовлення й у які мовлення персонажів характеризується автором насамперед з емоційної сторони. Наприклад: “е, риса ще цього бракувало,, - бурмотав він, скриплячи зубами, - ні, це мені тепер…

недоречно… Дурка вона, - додав він голосно”. Або Розкольників “проговорив знехотя й суворо”. Або: “Це правда”, - процідив Зосимов. “Брешеш ти, діловитості ні”, - вцепился Разуми-Хин”. По-друге, це властиво пряме мовлення: побудова фраз, використання стилістично пофарбованих слів, вигуку, вигуку, повтори, типи звертань, використання різних часток (типу з: “Так, нумера-з”, те: “ Алена-Те Іванівна”, тко: “ Приходите-Тко” і т.д.). У романі “Злочин і покарання” діалоги посідають центральне місце

Саме в діалогах розкриваються характери героїв, їхній щиросердечний стан і думки. Важливо те, що Достоєвський висловлює свої думки, свої ідеї не через авторське мовлення, а через мовлення своїх героїв. Він як би перевіряє істинність цих ідей, змушуючи своїх героїв вести “словесні двобої”. Адже роман Достоєвського - це роман ідей, і кожний герой є носієм певної ідеї, втіленням певної теми

Основна тема роману, як мені здається, - боротьба добра й зла. У діалогах Раскольникова зі Свидригайловым проходить основний розвиток ідейної лінії роману. Найбільше чітко ідейна боротьба проявляється в розмовах Порфирія Петровича й Раскольникова. Саме в мовній характеристиці проявляється ідея Порфирія й Раскольникова.

З Порфирієм Петровичем Розкольників намагається расчетливо й точно грати, але Порфирій, мабуть, єдиний персонаж роману, що до кінця розуміє Раскольникова. Порфирій намагається звести Раскольникова до його ідей. Достоєвський три рази зіштовхує Раскольникова й Порфирія. У першому діалозі відбувається зіткнення ідей. Розкольників і Порфирій як би вивчають друг друга

Порфирій починає розуміти, що Розкольників близький йому, і намагається викликати Раскольникова на відвертість, у той час як Раскольни ков, почуваючи, що Порфирій здатний проникнути в його таємницю, прагне всіма силами “закритися” і не дати Порфирію проникнути в його ідейний мир. Подивимося, як це виражається в їхньому мовленні. Автор, характеризуючи мовлення Порфирія Петровича, уживає такі вираження, як: говорить “з умишкой”, “сміючись”, “спокійно”. Це говорить про те, що Порфирій почуває деяку перевагу стосовно Раскольникову, він внутрішньо спокійний, урівноважений і методично вивчає свого співрозмовника. Ці характеристики автора підкреслюються самою побудовою мовлення Порфирія: вона в основному правильна, плавна

У той же час не можна сказати, що вона емоційно нейтральна. У ній досить багато вигуків. Іноді навіть вона переривається: “- Так навіщо ж стільці-те ламати, добродії, скарбниці адже збиток! - весело закричав Порфирій Петрович”. “- Подаруйте-Е, навпроти, на-а-проти!

якби ви знали, як ви мене цікавите! Цікаво й дивитися й слухати… і ”, зізнаюся, так радий, що ви изволили нарешті подарувати…” Однак емоційність мовлення Порфирія якась награна

Він говорить підкреслено весело, раскованно, а насправді напружено вивчає Раскольникова. Своєю веселістю він намагається, як мені здається, приспати пильність Раскольникова й підштовхнути його до мимовільної відвертості. Його мовлення повне натяків, він як би поддразнивает Раскольникова, намагаючись вивести його з рівноваги. “- И невже в доконаному маренні? Скажіть будь ласка, - з якимось особливим жестом покачав головою Порфирій”..

Інакше побудоване мовлення Раскольникова. Перше, що впадає в око, - це оцінка Раскольниковым своїх слів і слів співрозмовника. Майже всі його висловлення, а також багато висловлень Порфирія супроводжуються внутрішніми репліками, у яких Розкольників як би оцінює кожний окремий крок, окремий етап бесіди й прикидає, як йому поводитися далі. “ чиДобре? Чи натурально? Не чи перебільшення? - голосив про себе Розкольників”. Або: “Знає!

- промайнуло в ньому як блискавка”. “Нерозумно! Слабко! Навіщо я це додав!

” Ці внутрішні репліки підкреслюють напруга Раскольникова, його страх перед Порфирієм. Зовнішнє мовлення також досить напружене й натягнута. Розкольників не приймає веселий тон бесіди, запропонований Порфирієм. Він відповідає йому стримано, побоюючись вимовити зайве слово, іноді - видимо, коли напруга досягає вищої межі, - Розкольників намагається його сховати розв’язним мовленням

“- Набридли вони мені ще вчора, - звернувся раптом Розкольників до Порфирія з нахально зухвалою посмішкою…” Про величезне внутрішнє напруження свідчить незручність мовлення Раскольникова: “- Як це ви так заметливы?.. - ніяково посміхнувся було Розкольників…” Боротьба за ідею, що почалася при першій зустрічі, тривала в другій зустрічі й завершилася в третьої визнанням Раскольникова, тобто перемогою над ним Порфирія. В останній зустрічі Порфирій знімає маску, у якій грав з Раскольниковым у попередніх бесідах

Він пропонує Раскольникову відверту й серйозну розмову. “- Я розсудив, що нам по відвертості тепер діяти краще, - продовжував Порфирій Петрович, небагато відкинувши голову й опустивши ока, як би не бажаючи більше бентежити своїм поглядом свою колишню жертву і як би зневажаючи своїми колишніми прийомами й вивертами, - так-а, такі підозри й такі сцени тривати довго не можуть”. Це знаходить висвітлення й у мовленні Порфирія. Вона стає більше плутаної й переривчастої, це підкреслює щирість його слів

Розкольників на початку зустрічі продовжує всі так само оцінювати хід боротьби, ми бачимо всі ті ж внутрішні репліки, він говорить як би з оглядкою, але, зрозумівши, що Порфирій все знає, Розкольників замовкає, і їхній діалог перетворюється в монолог Порфирія, що лише зрідка переривається репліками Раскольникова, показуючи його реакцію на почуте. Внутрішні репліки Раскольникова протягом усього роману звертають увагу на одну особливість даного персонажа. Він не мислить про явища, людей, а говорить сними.

“Гм… Так, виходить, вирішено вже остаточно: за ділову й раціональну людину изволите виходити, Авдотья Романівна…” Саме тому у своєму внутрішнім мовленні він нерідко говорить за інші, як би сперечаючись із самим собою. У тексті роману внутрішнє мовлення героя займає не менше, а, може, навіть і більше значення, чим мовлення, звернене до людей, тому ми можемо зробити висновок, Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру що для Раскольникова головним опонентом є він сам. Побудова мовлення здатна показати не тільки внутрішній мир героя, розкрити його ідеї, щиросердечний стан, відношення до інших людей, але й показати або підкреслити якісь інші риси, що характеризують особистість, наприклад розумове розвиток, ступінь утворення, соціальний стан і т.д. Яскравим прикладом того, як мовлення характеризує розумовий розвиток людини, є коротка сцена в харчевні, у якій підкреслюється деяка розумова відсталість Чи-завіти

Цікаво, що Достоєвський спочатку характеризує персонаж, а потім ілюструє дану характеристику діалогом. “Це була висока, незграбна, боязка й смиренна дівка, ледве не ідіотка…” “- Завтра? - протяжно й задумливо сказала Лизавета, начебто не вирішуючись…” “- Аль зайти?..

” “- Добре, прийду, - проговорила Лизавета, усе ще роздумуючи, і повільно стала з місця рушати”. На живі й елементарні речення міщанина Лизавета відповідала “протяжно, раздумчиво, начебто не вирішуючись”. Мовлення Соні підкреслює її побожність, сумирність перед Богом, вірність релігійним принципам

“- З Полечкой, напевно, т же саме буде…” - говорить Розкольників. “- Немає! Немає! Не може бути, немає! - як розпачлива, голосно скрикнула Соня, начебто її ножем ранили. - Бог, Бог такого жаху не допустить”. Соня дуже боїться, що Полечка може піти по її шляху, але вона вірить, що Бог не допустить цього жаху

Або: “ - А тобі Бог що за це робить? - запитав Розкольників”. Соня довго мовчала, як би не могла відповідати. “Мовчите! Не запитуйте!

Ви не смієте!..” По-моєму, у цих двох принципах дуже яскраво показане благоговіння перед Богом. Також мовлення характеризує деяких персонажів і з погляду їх освіченості

Наприклад, Лужин. Він одержує насолоду від звуку власного мовлення. Говорить правильно, послідовно (розмова про молодь), намагається показати свою вченість: “…поспішали відрекомендувати про свої пізнання…” Мовлення є важливим показником соціального стану героїв

Pages: 1 2

Збережи - » Мовна характеристика персонажів «Злочину й покарання» Ф. М. Достоєвського . З'явився готовий твір.