Украй показовий для літератури мотив недовіри до миру дорослих, живучих по несправедливим, «недитячим» законах. Звідси бунт маленької Довбні-Яги Пройслера, бунт Эмиля і його друзів і «хлопчика із сірникової коробки» Кестнера. Ті ж мотиви ми зустрінемо в Дж. Крюса, П. Хертлинга. У цьому антагонізмі до миру дорослих (за рідкісними винятками, які завжди зображуються письменниками саме як виключення. Наприклад, батьки в біографічній книзі Кестнера, прадід у книзі Крюса «Мій прадід, герої і я» і ін. У дитячій літературі знаходять висвітлення ті складні соціальні проблеми сучасності, які не завжди одержують пряме вираження в добутках, але існують у підтексті, добре зрозумілому дитині, що живе в цьому світі

Книги Крюса завжди сучасні: і коли вони описують реальність, як у названих книгах або у відомій повісті «Антон і Кнопка» (1931), і коли події неймовірні («35 Травня», 1931; «Зачарований телефон», 1931; «Літаючий клас», 1933, або «Хлопчик із сірникової коробки» (російський переклад — 1966). Творчість Крюса з’явилося незаперечним доказом необхідності й плодотворності звертання до класичної спадщини. У його книгах ми без праці виявимо й тонкий логизм романтичної казки Гофмана, і своєрідний очний реалізм Гауфа.

Дж. Крюс - перший дитячий письменник НІМЕЧЧИНИ, що з такою надзвичайною гостротою відчув необхідність розповісти дітям про самі складні проблеми часу й історії Німеччини, нічого не приховуючи, не зм’якшуючи, не боячись бути незрозумілим. Завдання стояло важка, і Крюс звертається як до досвіду світової літератури минулого, так і до найсучасніших літературних шукань, формам, стилістиці. Крюс не стільки прагне придумати щось нове, скільки виявляє його в самім житті сучасної маленької людини, що легко сприймає як древню легенду, казку - народний або романтичну, так і сугубо сучасний комікс і детектив, наївний речитатив древньої колискової й сучасний ритм джазу, романтикові відкриттів першопрохідників науки й сучасну техніку, з’єднуючи в собі природну наївність дитини й досвід сучасної людини в найгостріших соціальних проблемах, як би «по-детски» він їх не перетолковивал.

Ще одна якість відрізняє Крюса від його попередників. І Пройслеру, і Кестнеру властиві тонка іронія, м’який гумор. Дж. Крюс більше різнобічний і в цьому плані. У його творчості ми виявимо не тільки всю палітру іронії й гумору, але й сатирові - сатирові тверд, сувору, котра нагадає Гофмана, але Гофмана не автора дитячих казок, а писавшего для дорослих з усією нещадністю його сатиричного гротеску, сатири Г. Гейне, Г. Манна. Сатира Крюса завжди остросоциальна.

У повісті про «Тіма Талері» Джеймс Крюс використає добре відомий у німецькій літературі й багато разів оброблений різними письменниками мотив про продаж людиною заради грошей свого «я». В А. Шамиссо - це була тінь героя, у В. Гауфа - серце («Холодне серце»), у Т. Манна - життя («Доктор Фаустус»). Варіант Крюса особливо трагичен, його герой - дитина й сирота. Вступаючи в угоду із силами зла, попередники1 Тіма хоча й не до кінця, але знали, на що й в ім’я чого йдуть. Тім своєї долі не вибирає, весь лад життя, у якій він існує, штовхає його на цей учинок. Сила зла в Крюса зображена з навмисною відвертістю, як чорт виступає сучасний ділок, оснащений повним набором сучасних технічних чудес і фантастичним багатством. Крюс допускає дещицю чортовиння тільки лише для казкової,; вірогідності, створюючи свого роду сучасну фантасмагорію. Разом з тим письменник не знімає провини й зі свого маленького героя. Шлях усвідомлення своєї провини й боротьби за повернення людського достоїнства в Тіма настільки ж довгий, як і в його попередників. Письменник не боїться сюжетних ускладнень, уводить цілий ряд другорядних героїв, що дублюють практично його головного персонажа, що персоніфікує зло,- риса, щоб продемонструвати реальну складність реальної боротьби з нелюдськими силами буржуазного миру. Як і в Кестнера, у Крюса перемагають дружба й солідарність простих людей, але саме тут письменник не приховує казковості подібної ситуації в реальному світі

Дивно різань контраст фарб, до яких прибігає Крюс у своїй книзі. Автор ліричний, м’який, навіть сентиментальний у зображенні Тіма і його друзів. Твердими, гротескними, безжиттєвими фарбами виписаний мир сучасних буржуазних ділків, нарочито підкреслять їхній автоматизм, бездуховність, нелюдськість

Книга «Мій прадід, герої і я» в ідейному змісті надзвичайно важлива й для самого Крюса, і для дитячої літератури НІМЕЧЧИНИ в цілому. Ніхто з дитячих письменників НІМЕЧЧИНИ не намагався з такою широтою поставити проблему світогляду й моральності сучасного покоління дітей. Лжеромантика й лжегероизм були досить безвідмовним і добре налагодженим механізмом, за допомогою якого протягом більше двох сторіч відбувалося формування світогляду багатьох поколінь у Німеччині в дусі шовінізму й расизму

Крюс знаходить удалу форму викладу цих зовсім не простих для дитячого сприйняття проблем. У книзі скомпонована й серія новел, і вірші. Сатира, гротеск і лірика, психологізм і документальність відрізняють цю своєрідну книгу, жанр якої не укладається ні в які канони

Сюжетний план оповідання - ліричне оповідання про острів Гельголанде, батьківщині письменника, його самобутніх людях, мудрих і безжурних, всупереч всім труднощам життя. Невибагливе зовні побутописання несе більше ідейне навантаження. Взаємини головних героїв: «старого» (прадіда) і «малого» (правнука) - це сама історія, що з’являється в природній діалектиці досвіду минулого й пізнання сьогодення. Перегортаючи разом з героями сторінки історії людства, юні Читачі вчаться суворої, безсторонньої, але нескінченної мудрості уособленням якої є в книзі образ Прадіда, безкомпромісного судді історії, гуманний досвід якої він доносить до правнука й сучасного покоління

На цю образно-емоційну лінію оповідання накладений і трої план, що вимагає відомого знання історії й культури. У бесідах героїв, їх «творчості» розкривається різне в різні часи розуміння героя й героїчного, що прямо впливає на життя людини. Процес збагнення істини відбувається на очах. Читач разом з героями напружено шукає відповідь, розглядає варіанти, робить висновки. Крюс не боїться прямої повчальності наприкінці кожної глави, тому що вона виявляється результатом спільних шукань і знахідок, породжених не тільки духовною єдністю героїв, але й читачів. Кожна істина, перш ніж знайти форму колективного висновку, багаторазово варіюється в склада «старим» і «малим» віршах, в імпровізаціях на задану тему