МОРАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ В ДОБУТКАХ СУЧАСНИХ ПИСЬМЕННИКІВ … Але в кожному житті є така зустріч, а в цій зустрічі є таке “раптом”, коли розум, що втратив стежинку, і морок душі зливаються в одне, і правда життя, упираючись у пробку, у закритому серці вибиває дно. Вадим Антонов. Відомий письменник Федір Абрамов висловив цікаву думку: віддавна існують два способи відновлення й зміни життя. Одна реформа й революція, другий шлях морального вдосконалення, самовиховання особистості кожного людини

Хто ж може достукатися до душі кожного? Відповідь зрозуміла: література. Критика відзначає, що в добутках ряду наших письменників уже давно позначився новий герой, що думає про сенс життя й моральності, що шукає цей зміст, що розуміє свою відповідальність вжизни.

Замислюючись про проблеми й пороки суспільства, думаючи, як їх виправити, такий герой починає із себе. В. Астафьев писав: “Завжди треба починати із себе, тоді дійдеш до загального, до загальнодержавних, до загальнолюдських проблем”. Сьогодні, мені здається, проблема моральності стає провідною. Адже навіть якщо наше суспільство зуміє перейти до ринкової економіки й стати богатым, багатство не зможе замінити доброти, порядності, чесності. Навпаки, всі пороки людей можуть загостритися

У числі письменників, що поставили в центр своєї творчості моральні проблеми особистості, можна назвати Ч. Айтматова, Б. Васильєва, Ф. Абрамова, В. Астафьева, Ю. Бондарева, В. Распутіна, В. Белова й інших. Валентина Распутіна я читав раніше. “Прощання із Запеклої”, “Живи й помни”, “Уроки французького”. Письменник завжди мені подобався вдумливим, чесним і строгим відношенням кжизни.

Один з головних його прийомів, як мені здається, уміння показати долю людей на крутому переломі, представити своїх героїв у трагічне, виняткове для них час. В “Живи й помни” це ситуація, коли солдатів-дезертир ховається в занедбаній лазні, в “Прощанні із Запеклої”час, коли жителі готуються переселитися з рідного села, що вирішено затопити. У невеликій повісті “Пожежа” ми знову бачимо особливу ситуацію. У сибірському селищі трапилася пожежа

Зайнялися орсовские склади. І в його полум’ї высвечиваются душа й висока моральність головного героя Івана Петровича Егорова й позиції all soch © 2005 інших жителів ліспромгоспу селища Сосновка. Селище цей письменник називає “незатишним і неохайним, не міського й не сільського, а бивуачного типу”, що як би “тримає себе в постійній готовності” кпереселению.

Вирубали по-варварськи ліс, “а потім збирайся й кочуй”. Відомо, “ліс вирубувати не хліб сіяти”. В. Распутін розвиває тут одну зі своїх улюблених тем: про коріння людини, про його зв’язок з тим місцем, де він народився й виріс, що відсутність моральних корінь веде до морального виродження

Селище виникло більше двадцяти років тому. Околишні села затопили, і жителів шести сілець звели в селище Сосновку. Давні мешканці цього краю називали себе старожилами. А пізніше понаїхали сюди по наборі за більшими грошима сторонні, як правило, мало зв’язані моральними нормами

Старожили називають їх “архаровцями”. У результаті “люди… розійшлися всяк сам по собі… відвернулися й відбилися від загального й злагодженого існування, що кріпилося не вчора придуманими звичками й законами”.

Приїжджих письменник глумливо називає “легкими людьми”, не обтяженими ні господарством, ні чим іншим, що знають тільки дорогу в магазин так як скоротати час. Поступово вони склали відкриту, нічого не боїться й не силу, що соромиться. Колись, коли люди жили подовгу на одному місці, їх зв’язували особисті й родинні узи. Тому й сором перед селянами був великий, і традиції поваги до старших, праці, порядку були міцніше. Люди почитали совість, сором, честь і чесність

Втрата внутрішнього зв’язку між людьми, відсутність сорому перед односільчанами, зневага вічними традиціями поваги до старших, працьовитості все це приводить до того, що люди перетворюються або в хижаків, або в бездушних егоїстів. Пожежа в повісті як би розділяє людей на дві групи. Перші ті, хто забувши про небезпеку, кидається врятувати добро, що гине. Отут-Те й проявляються глибинні якості людей, про які колись ніхто не догадувався (може, і сама людина): совість, самопожертва, почуття ліктя. Дехто із шабашників саме так себе й виявив

Але інші мародерствують. Користаючись із нагоди, намагаються нагріти руки. І жадібність переходить у жорстокість і злочин: “архаровці” убивають сторожі дядька Мишу Хампо, що перешкоджав їм красти. Одна трагедія тягне й іншу: у сутичці гине й злодюжка на прізвисько Соня, ” безвісний бідолахавтратив, що ім’я,,”.

Цікаво відзначити, що думки про коріння людини і його моралі в тім або іншому варіанті присутні в багатьох письменників. У романі Астафьева “Сумний детектиыв” є епізод, що викликає обурення в кожній нормальній людині. Слідчий одержує звістку про те, що його мати вмерла

Він уважався улюбленим сином. Всі, навіть не кревні, родичі з’їхалися. Але він тільки що повернувся з відпустки, де “зміцнював здоров’я”. Боячись зіпсувати ефект радонових ванн, як би “не подшалили нерви”, і не бажаючи знатися з “темної” ріднею, він посилає на похорони полсотни рублів. Читач щиро радується, коли довідається, що родичі повернули гроші й приписали: “Подавимося, паскуда й срамец, своїми грошима”.

А в повести Володимира Маканина “Де сходилося небо з пагорбами” розповідається про долю композитора, що вийшов із селища, де любили співати й цінували пенье. Герой мучається думкою про те, що тепер його земляки мало співають, байдужі до народної музики, що він своєю відсутністю на батьківщині теж винуватий у цьому. Його спроби повернути борг натрапляють на розірваний зв’язок поколінь. Хочеться сказати ще про одну моральну проблему, піднятої Распутіним. Егоров живе по совісті, у нього “шукаюча й страждаюча душа”.

Є й однодумці, яких він називає “надійними людьми”. Особливо близький йому колишній односільчанин Афоня Бронников, що так розуміє людське призначення: “Наша справа жити правильно, приклад життям подавати, а не заганяти ціпком у свою отару”. Тобто головне жити правильно самому, а силою нікого не виправляти

Що ж, і це, мабуть, вірно. Усім би так думати! Але Іванові Петровичу це здається недостатнім. Він не тільки уболіває, що навкруги стільки непорядку й недоліків. Його особливо хвилює, що гинуть людської душі

Мучить його й питання, чому те, що раніше “було не покладене, стало покладене й прийняте, було не можна стало можна, уважалося за ганьбу… шанується за спритність і доблесть?” І він готовий боротися

Але як, якщо немає підтримки більшості людей, якщо, крім того, із самим собою розлад? “Вони не праві, і він, що говорить, що вони не праві, що тримаються правди, як закону,і він не правий. У чому справа?”міркує герой

Відповіді він поки не знаходить, письменник теж не дає готового. Треба думати всім. Пожежа, мародерство, убивство перевертають душу Егорова.

Він вирішує піти із селища. Але читач все-таки почуває, що добро не переможене. Адже Егоров і Бронников вірять: “Будемо жити!” Добре б, якщо кожний, хто прочитав цю повість, зрозумів би, на чому тримається чесне життя. Чотири сили допомагають людині: “будинок з родиною, робота, люди, з ким правити свята й будні, і земля, на якій коштує твій будинок”. Так само, як Іван Петрович, міркує про причини жорстокості, аморальності, егоїзму й неприйняття гарний, доброго Леонід Сошнин з роману Віктора Астафьева “Сумний детектив”.

Я майже не знав цього письменника й, зізнаюся, дуже радий, що відкрив його для себе. Роман я прочитав з відкритою душею. Мені подобається, як письменник уміло вводить у текст розмовну мову, ті життєві дріб’язки, які роблять зображення дуже яскравим

Його добуток воскрешає в пам’яті подібні випадки, про які я чув або читав. Можливо, роман мені сподобався ще й тому, що в мене самого батько працює в міліції, як і головний герой оперуповноважений карного розшуку. Але, здається, книга буде близька всім читачам. Леонід Сошнин все життя бореться зі злом, що втілюється в конкретних людях. Їх можна піймати й знешкодити

Але, здається, Сошнин почуває себе, як Геракл, що боровся з гідрою: на місці кожної відрубаної голови в неї виростали дві нових. Перед думкою Сошнина проходять ті страшні випадки, яким він був свідком з обов’язку служби. От “інтелігентні” батьки замкнули маля в кімнату, сподіваючись, що він умре. Коли сусідка заглянула в кімнату, дитину доїдали хробаки. А те згадався йому вбивця, що “заколов мимохідь трьох чоловік” і спокійно їв морозиво в кінотеатру

Pages: 1 2

Збережи - » МОРАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ В ДОБУТКАХ СУЧАСНИХ ПИСЬМЕННИКІВ . З'явився готовий твір.