Мораль вростає в образну систему. По зауваженню Н. А. Добролюбова, у казках Андерсена «немає й найменшого резонерства. У це-те й видно мистецтво й талант оповідача: його оповідання не мають потреби в повчальному хвостику».

Свиня-скарбничка, повнісіньким монетами, пишається тим, що «грошей у неї по горло й вона може скупити всі іграшки». Але от свиня впала із шафи й розбилася вщент. «Всі монети й монетки розбрелися в різні сторони. А глиняні черепки від свині-скарбнички вимели разом зі сміттям» («Свиня-скарбничка»).

Штопальна голка так шляхетна й так тонка, що не може знайти гідного для себе місця в житті. Зламана, заржавлена, нікому не потрібна, вона опинилася в стічній канаві й все-таки продовжувала вихваляти свою шляхетність і чесноти («Штопальна голка»). Різні людські слабості й пороки, виродливі суспільні відносини, що породжують егоїзм, користолюбство, станові забобони, здаються ще більш безглуздими й виродливими, коли вони переносяться з дійсності в умовний, казковий мир

Зарозумілі садові квіти «чим менше пахнули, тим більше величалися». Де вже їм помітити прижавшеюся до огорожі маленьку, скромну ромашку! («Ромашка»). «Важливий, учений, богатий» кріт носить чорну оксамитову шубу, і «всі засіки й підвали в нього повні ми повні». Він живе у своїй глибокій норі й найбільше ненавидить сонце («Дюймовочка»).

Який переполох піднявся на пташиному дворі, коли туди затесалося «бридке каченя»! Його «клювали, штовхали й обсипали глузуваннями рішуче все - і качки й кури». На пташиному дворі існує свій, пташиний етикет. Сама жирна й сама знатна качка іспанської породи носить на лапці червоний шматочок. «Це знак вищої відмінності, якого тільки може вдостоїтися утоку». Вигнаний «артистократами» пташиного двору, бридке каченя попадає в «міщанське середовище» - у суспільство пана Кота й пані Курки, які «завжди говорили: «Ми й світло!» - і вважали себе половиною всього світла, притім кращою його половиною». А потім бридке каченя, закльований і зацькований, перетворюється в білосніжного лебедя… У цій чудовій казці втримується не тільки соціальна алегорія, але й поетична сповідь самого Андерсена: оповідання про пережиті їм негодах і приниженнях