Перше місце між сучасними іспанськими істориками незаперечно належить донові Модесто Лафуэнте, авторові Загальної історії Іспанії, що займає 28 томів. Це капітальна праця, можливий тільки для таких невтомних діячів, як Лафуэнте: протягом цілих двадцяти років він присвячував йому безупинно всі свої сили, і за все це довгий час енергія жодного разу не залишала його.

За те Іспанія, завдяки такій невідступній праці, одержала, нарешті, те, чого не діставало їй в XIX столітті: дотепер вона майже зовсім не мала своєї історії, тобто в неї не було ні одного, скільки, не будь зв’язного й систематичного викладу подій, що відбувалися на її території із часів перших навал кар?агенян і римлян і до наших днів. Єдиним джерелом достовірних відомостей o життя іспанських націй служили дотепер літописні сказання єзуїта Мариани й Ферререса, виданих ще в XVI сторіччі. Ці добутки, щоправда, буяють массою фактів, зібраних з більшим старанням, але без усякого розбору й зв’язку. До того ж головна мета поважних авторів, мабуть, полягала в тім, щоб оттенить для іспанців благодійний вплив католицької церкви й, на підставі минулого, усталити її перевага в майбутньому; тому людям, вихованим у традиціях теперішнього століття, що били свідками революції 1808 рік, що живе й повнім світлі ідей волі рівності й братерства, уже соромно було шукати висвітлення фактів своєї історії в поняттях і судженнях середніх століть

У Франції давно звернули увагу на цей істотний пробіл в іспанській літературі, і от деякі з наших письменників, у тому числі Шарль Ромей і Сэнт-Илер зважилися заповнити його no мері сил. Вони сміло прийнялися за справу й довели свої видання вже до декількох томів, коли в Мадриді довідалися, нарешті, про це підприємство, і воно не сповільнило розбудити там гаряче патріотичне змагання. Перший надихнувся дон Модесто Лафуэнте. Це був один з талановитих публіцистів того часу, відомий іспанській публіці особливо своєю популярною газетою, що виходила під заголовком Fray Grerunclio; він займав також досить видне положення в адміністративному й політичному світі, так що в майбутньому перед ним безсумнівно відкривався широкий доступ до вищих державних посад. Але всьому цьому дон Лафуэнте віддав перевагу скромному поприщу історіографа; дав собі слово, не дивлячись на всі очікувані труднощі, виконати припущене завдання й, як справжній кастильянец, стримав його. Він умер в 1866 р., збагативши свою країну великою історією, повної точних фактів, цікавих подробиць, здорових, розумних оцінок і сумлінних досліджень. Причину всіх подій Лафуэнте відносить ще до волі Провидіння, але вже вникає в їхній внутрішній зміст, шукає між ними послідовного зв’язку й порию намагається обійняти їх чисто-філософським поглядом

Взагалі, і складом свого розуму, і самою манерою викладу він дуже нагадує нашого поважного історика Анри Мартена. Таких людей не завжди оцінюють по достоїнству при їхньому житті; за те скільки поколінь із вдячністю згадають потім ці мужні безкорисливі зусилля, це добровільне зречення від всіх життєвих принад, -і почестей, слави, багатства, цей шляхетний, піднесений патріотизм, з’єднаний із глибоким вивченням рідної країни, згадають і благословлять їх. От і мені втішно вже те, що я можу тут, хоча мимохідь, виразити свою безмежну повагу пам’яті Анри Мартена, одного з таких скромних світочів, потрудившегося на користь моєї батьківщини

Не можна сказати, щоб дон Лафуэнте була людина упередженої системи, навпроти, це цілком самостійний, незалежний характер, з більшим запасом здорового глузду й міцно сталим поглядом на речі; освічений розум його твердий і нелегко піддається захопленням страсті; він не рідко вгадує теперішні причини подій, розпізнає дійсні недоліки своїх співвітчизників, але, як єдинокровний син своєї країни, мимоволі розділяє її омани. Так він бачить, наприклад, що католицизм зробив багато зла іспанському народу, що перевага церкви губительно діє на розвиток життєвих сил держави, a тому й сам не протестує проти ослаблення її шляхом конфіскації церковних имуществ, але в той же час глибоко вірить, що майбутність Іспанії нерозривно пов’язана з торжеством католицизму в усьому світі. Ця ідея, помилкова у своїй підставі природно приводить його до самих нелогічних висновків; завдяки їй, вона вже не може без упередження поставитися до іншим религиям протестантської, єврейської, мусульманської, і заради переваги своєї віри навіть готовий підтримувати духовну владу римського двору, хоча знає, що згодом довелося б вічно боротися проти її. Немає y його також належної безпристрасності до інших народів, дух і умови, життя яких йому мало відомі, за те дуже багато національного марнославства, заснованого на спогаді o минулому величі, o тієї блискучої ролі, яку Іспанія грала у світі, у деякі епохи своєї історії. Все це, звичайно, досить важливі й істотні недоліки, але якщо вони почасти применшують достоїнства Лафуэнте, те у всякому разі не знищують їх.

витримка, що нижче Приводить, з великого вступного мовлення, поміщена у вигляді передмови до першого того його Історії, може ознайомити почасти й із прийомами автора, і із загальним його напрямком. Ми побачимо також, що при всіх своїх національних забобонах, це людина цілком здатний аналізувати факти, здраво обговорювати pro і contra кожного питання

“Незважаючи на точні границі, різко позначені самою природою, ніколи жодної націй у світі не доводилося виносити стільки ворожих навал, як іспанської. Схід, південь і північ, Європа й Африка послідовно заполоняли її країну з’єднаними силами, але за, те який, же інший народ міг би дати більше сильний і більше энергический відсіч? Терпінням і стійкістю він стомлює своїх ворогів, переводить, так сказати, вроздріб і, зрештою щораз переживає їх. Беззавітна хоробрість, зведена в найпершу чесноту, якийсь уроджений консерватизм, що обумовлює прихильність до свого минулого, віра у свого Бога, любов до своєї релігії, мужність у нещастях, витривалість у несчастиях, те надмірна палкість, то помірність у бажаннях, дорівнюють ведучі до зневаги працею, самоповага доходящее часом до зарозумілої гордості, божевільна відвага, що не визнає правильної дисципліни, от у чому полягає щастя й несчастие іспанських націй, що так різко відрізняється своїми типовими рисами від всіх інших народів. Сильно розвинене в ній почуття власного достоїнства й прагнення до особистої, індивідуальної незалежності, корисні з однієї сторони й шкідливі з інший, постійно були джерелом незліченних героїчних подвигів, але в той же час і гальмом при виконанні загальних планів, де стругаючи послідовність і єдність дії потрібні, насамперед. Тому те, може бути, Іспанія, образуя чудових воїнів, ніколи не давала гарних полководців

Прихильність її до минулого, однак, не виключає в ній здатності до вдосконалювання; повільним кроком, але твердо й неспинно йде вона по шляху загального прогресу; з кожного удару, з кожного випробування, що посилає їй Провидінням, виносить корисний урок, збагачує себе дорогоцінною спадщиною, якщо й не дуже помітним на перший погляд, за, те міцно зберігається в її мові, релігії, законодавстві иобичаях.

Від римлян вона одержує закони й громадську організацію, від готів - канонічне право й багато доброчинних традицій, від арабів - школи й поезію; таким чином, сприймаючи послідовно різноплемінні елементи, іспанський народ вносив у своє дике, первісне життя ті задатки цивілізації, який володіли його переможці. Згодом, в епоху великого шумування народів, при утворенні ними нових суспільних форм, Іспанія не залишається байдужою глядачкою: ми побачимо, з якою енергією відстоює вона свої права, свої демократичні вільності від домагань сеньйорії, що підсилюється, і як, нарешті, озброюючись проти деспотичної монархії й феодалізму, підтримує теократію й цілком, віддається релігійним впливам

Pages: 1 2