Михайло Шолохов, кожний відкриває його по-своєму. Кожному подобається свій герой розповідей Шолохова. Це й зрозуміло. Адже долі героїв, проблеми, підняті Шолоховым, співзвучні нашого часу

Але мій Шолохов не тільки автор добутків. Він, насамперед, людина цікавої, яркою долі. Поміркуєте самі: у шістнадцятирічному віці юний Шолохов чудом уцелел, потрапивши в руки до властолюбного Нестора Махно, у тридцять сьомому не разів виручав своїх друзів від гонінь і репресій. Його обвинувачували в плагіаті, симпатіях білому руху, намагалися отруїти, убити. Так, багато випробувань випало на долю цього письменника

Але він не вподібнився траві, що “росте, покірно хилячись під згубним подихом життєвих бур”. Незважаючи ні на що, Шолохов залишився прямолінійною, чесною, правдивою людиною. Одним із проявів його правдивості з’явився збірник розповідей “Донські розповіді”.У них Шолохов виразив своє відношення до війни, що з’явилася трагедією народу

Вона згубна для обох сторін, приносить непоправні втрати, калічить душі. Письменник правий: неприпустимо, коли люди, розумні істоти, приходять до варварства й самознищення. В “Донських розповідях” мене залучила реалістичність, антиромантичність викладу суворих військових умов; та правда війни, що не щадить нікого, навіть дітей

У його розповідях немає зайвих романтичних крас. Шолохов говорив, що не можна надто мальовничо, барвисто писати про смерть серед “сивих ковылей”, приписувати погибающим стану, коли вони “умирали захлинаючись гарними словами”. Ну а як же краса викладу?

У Шолохова, що чудово, краса в простаті, народностях мови. Сама суть розповідей змушує замислюватися про життя, про сучасне життя. На мою думку зміст розповідей у тім, що люди, щоб довести свою відданість своїм ідеалам, переступають через життя й долю самих рідних, близьких людей. Брат повинен убити брата, син батька

У розповіді “Продкомиссар” козак Гнат Бодягин підтримує нещадне рішення трибуналу: стратити рідного батька за саботаж. Класова © Алл Соч. РУ 2005 ненависть вище родинних почуттів. У новелі “Бахчевик” козак рятує пораненого брата, розправляється сотцом-белогвардейцем.

Ще похмуріше розповідь “Сімейна людина”: у ньому батько вбиває відразу двох синів-червоногвардійців, здригнувшись перед погрозами белоказаков. У цьому розумінні розповіді досить сучасні, єдине, що ідеологічну ненависть заміняють гроші. Заради грошей у наш час можуть “і батька вбити, і мати продати”.Герої в Шолохова не міркують, а діють: не замислюючись, по першому заклику серця кидаються в ріку рятувати лошати, рятують дітей від банд

Але поряд з гарними вчинками, так само, не замислюючись, убивають синів, віднімають останнє в селян. Вони змушують те злитися, то плакати. Читаєш, і ” смуток-туга” заповнює твоє серце

Чому ж Шолохов не міг додати небагато “посмішки” і щастя у свої добутки? Він, як мені здається, хотів нас, читачів, хоч небагато наблизити до реальності війни, коли немає ні єдиної щасливої людини. Що ж дає мені Шолохов? Нехай за мене скаже один критик: “Він будить схований у наших душах вогонь, прилучаючи до великої доброти, великому милосердю й великій людяності російського народу. Він належить до числа тих письменників, чиє мистецтво допомагає кожному стать більше людяним”.

Такий мій Шолохов. Письменник, що дав мені уроки мужності, порядності й чесності. Я постараюся читати й перечитувати Шолохова, щораз дивуючись його вмінням заглянути в глибокі схованки людської душі. Я вірю своєму письменникові, тому в мене ніколи не виникнуть сумніву в нього правдивості

Нехай автора обвинувачують у тім, що перестав писати в останні роки. Про що йому було писати? Про перемоги розвиненого соціалізму?

Він же прекрасно бачив, що відбувається. Так, письменник працював над романом “Вони боролися за Батьківщину”. Один з головних героїв генерал Стрільців був списаний з репресованого, а Шолохов добре розумів, що в його час всю правду про репресії опублікувати не вдасться

Михайло Олександрович Шолохов перша величина в нашій післяжовтневій літературі