У місті на Неві, куди на міжнародні конгреси й з’їзди з різних кінців миру збираються делегати й гості всіх квітів шкіри, не так-те просто відшукати вільний номер. А якщо навіть і відшукається, однаково Твистера не обрадуєш. У нас адже немає готелів тільки для білих, куди вхід «кольоровим» заборонений. Весело описано в дев’ятої головкомі, як моталося по Ленінграду сімейство Твистеров і як поступово із заморських туристів злітала вся їхня пиха. Але спочатку вони ще не почувають лиха, що насувається. Зручно розвалившись на м’яких шкіряних подушках, Твиетер насолоджується швидкою їздою:

• В’ється але вулиці Легкий пил, Мчиться але вулиці Автомобіль
• Поруч із шофером Сидить напівлежачи Твиетер На м’яких Подушках иа шкіри
• Слухає шелест коліс, що біжать, Туго одягнених гумою. Дивиться, як мчиться Срібний пес - Марка иа пробці машини

Ці рядки написані з повною віддачею, у всю силу маршаковского дарування. На відміну від деяких критиків, я аж ніяк не вважаю, що в новому варіанті поема Маршака, залишившись без історії з розіграшем Твистера, трохи зблякла й у чомусь навіть втратила злість і гостроту. Я^-те, навпроти, думаю, що її задум тепер придбав більшу природність і внутрішню цілісність. І не випадково в наступні роки Маршак так і не вернувся до самого раннього варіанта поеми, хоча й подумував про те, чи не відновити його. Старий варіант залишиться жити в коментарях, у примітках до «Твистеру». І дуже добре, що ці вірші не зникнуть для читачів, тому що вони теж адже написані із властивому Маршакові влучністю, легкістю, дзвінкістю. Справа в тому, що, як би далеко поет не йшов від первісних варіантів, маршаковские «проби», маршаковские «заготівлі» завжди залишаються пробами й заготівлями великого майстра. У всякому разі, і затворів він, і видумував, і пробував з незвичайною щиросердечною щедрістю й талантом, із самого початку, уже на старті, не дозволяючи собі ніяких потурань і знижок. Для Маршака процес творчості завжди означав і невтомну, наполегливу працю, і захоплюючу, бешкетну гру словами, у слова. Він умів випробовувати слово на слух, перевіряти його на вагу й навіть начебто б пробувати на смак. І хоча далеко не всяку первісну знахідку Маршак уважав остаточної, багато хто з них успішно могли б потягати сокончательними.

От і в наведеному прикладі, на мій погляд, випробування поезією витримують обидва варіанти. Кожний гарний, але кожний гарний по-своєму, на свій лад. В одному випадку нам весело стежити за тим, як задерикувато й невимушено поет вставляє у вірші адреси ленінградських готелів, а в іншому — грає іменами швейцарів: Григорій з «Астории», Василь — з «Сицилії», ну, а Віталій, як ви вже, імовірно, і самі підкажете,— з «Італії». За формою, по ритму такі рядки нагадують вигадливі дитячі пісеньки-лічилки, коли, уставши в коло перед грою, малята вважаються, кому вийти геть, а кому водити. В «Твистере» немає рахункових слів, хоча в якийсь момент роботи над поемою з’являлися й вони. На листках паперу збереглися квапливі записи: Номер 59-4-00? Чи можна викликати Готель «Метрополь»? 8-14-72? Дайте контору Готелю «Москва».

Але у веселому й спритному перерахуванні імен швейцарів і назв готелів хіба наше вухо не розрізнить - і без усякого рахунку - бешкетні ритми дитячої лічилки?

Для «Твистера» лічилки стали свого роду музичним ключем. Поема виступає в одязі лічилки, як «Дурне мишеня» - в одязі колискової пісеньки, «Пошта» - в одязі загадки. Ну, а музичний ключ «Людини неуважного» швидше за все треба шукати в лубочних підписах під картинками. А сам дивне полягає, напевно, у тім, що Маршак зумів перетворити лічилку в теперішню поему. Добро б мова йшла про прості й коротенькі пісеньки, які самі як би просяться в дитячу гру. Але адже елементи дитячої гри Маршак зберігав, переходячи від простих пісеньок до добутків куди більше складним за формою й змістом. Випадні, легені вірші, які дотепер годилися начебто б тільки для передачі швидкої дії, стрімкого руху, у нього раптом зазвучали по-новому, здобуваючи не властиву їм серйозну інтонацію. От у перший раз Твистер важливо підкотив до готелю «Англетер». Церемонний швейцар у сюртуку з галунами, що блискають дзеркала, візерункові килими - вся пишнота готелю повинне вселити нам відчуття врочистості обстановки. Тим комичнее подія, що тут розігрується:

• По щаблях Більшими Стрибками Мчиться Приїжджий
• У широкій панамі, Слідом Баба В дорожніх окулярах,
• Слідом Дівиця З мавпою вруках.
• Сіли в машину Сердиті янкі, Хвіст прищемили Своїй мавпочці

У ранніх варіантах поеми останні чотири рядки читалися ще зовсім по-іншому:

• Гнівно й гордо В машину сідають. Дивляться з посмішкою На них ленінградці
• Все правильно. Тільки досить нудно.
• Викликавши машину З найближчої стоянки, Важливо сіла Сім’я собезьянкой.

Це інший варіант, теж забракований автором: чиста інформація. Немає ніякої оцінки події. Але от, нарешті, найшлася смішна, маршаковская деталь: «хвіст прищемили своїй мавпочці». І, освітившись лукавою посмішкою казкаря, ожила вся строфа

Як би на противагу метушні, затіяної сімейством Твистеров у готелі, описана поява негра, що спокійно, з достоїнством спускається по сходам назустріч розлютованому сімейству Твистера. Інтонація отут уже не бешкетна, не считалочная, а цілком серйозна. І не випадково, звичайно, редагуючи ці строфи, Маршак знімав первісний жартівливий відтінок:

• Раптом Іноземці Сказали: - Про боже! - Зверху По сходам Ішов чорношкірий
• Чорна щітка Кучерявеньких волось, Чорні щоки, И вуха, Инос.

Взагалі чим ближче до фіналу, тим глибше розкривається повчальний зміст історії, що приключилася Із Твистером. Якщо повчання й обважнювало оповідання, то лише в найперших, чорнових варіантах, коли не усе ще підпірки були прибрані самим автором

А взагалі ж, знаходячи магічну силу узагальнення, оповідання в Маршака ніде але втрачає ні легкості, ні веселості. Роздратовано захлопнувши двері російського готелю, Твистер виявляє, що всі інші двері одна за іншою раптом захлопуються перед його носом. Зненацька він виявляється в положенні американського негра, якому за океаном заборонений вхід у готель. Який урок для пихатого расиста! Порастеряв весь свій апломб, Твистер засипає на порозі того самого готелю, від якої спершу так гордо відмовився. І сниться Твистеру дивний сон. Не тільки в Ленінграді, навіть у рідній Америці перед ним закриваються всі двері… Його не пускають у власний дім-особняк у зеленого скверика. Останні виправлення, внесені Маршаком у поему вже після того, як вона була багаторазово видана й перевидана, знову повертають нас до тих важливим і значним думкам, які становлять саму її суть. Так з’явився в «Твистерс» новий епізод і нові діючі особи - двоє маленьких негренят, що щиро пошкодували «безпритульного» старого. Воно-те веселий чистильник черевиків, службовець у готелі, пояснює, що Твистер зовсім не безпритульний старий. В Америці він міг би купити весь цей готель. А от у нас важливому Твистеру, як хлопчиськові, покараному за дурне поводження, довелося провести целую ніч у коридорі:

• Дуже пишається Він белою шкірою - От і ночує На стільці в прихожей!

Тільки ранком з’явився швейцар із приємною звісткою для Твистера: звільнилися дві кімнати поруч, «з ванною, вітальні, фонтаном і садом». Не будемо ворожити, як поведеться надалі містер Твистер і чи піде йому на користь урок, отриманий у Ленінграді. У всякому разі, із всіх варіантів фіналу Маршак вибрав самий благополучний. А чи довга нам’яти у Твистера або коротка, це, як говориться: уже питання особливий. Поки що, порастеряв всю свою зарозумілість, він прожогом кидається в номери, що звільнилися. От коли виявився до місця й жест Твистера, що підхоплює під мишку чад і домочадців, не там, на пристані, де він важливо прямував до машини, а тут, у готелі, після всього, що з ним приключилося, коли Твистер найбільше боїться, як би швейцар не передумав і наступну ніч йому б не довелося знову провести па стільці в прихожей…

Pages: 1 2