Для того щоб правильно визначити місце криміналістики в системі юридичних наук і її зв’язку із суміжними науками цього роду, треба спочатку хоча б коротенько зупинитися на класифікації юридичних наук

Юридичні науки ставляться до класу суспільних наук. У теорії держави й права юридичні науки звичайно діляться на загальнотеоретичні (теорія й історія держави й права) і конкретні. Останні підрозділяються на галузеві, тобто ті, які вивчають окремі галузі права (державне, фінансове, адміністративне, карне, процесуальне й ін.), міжгалузеві - типу житлового, господарського, транспортного права, і спеціальні

Відповідно до цієї класифікації криміналістика ставиться до числа спеціальних юридичних наук, яким не відповідає якась певна галузь права або група норм із різних галузей права. Разом із криміналістикою в цю групу входять кримінологія, судова статистика й деякі інші науки. Однак приналежність криміналістики до цієї групи наук зовсім не означає, що вона найбільше тісно зв’язана саме з ними. З погляду інтенсивності зв’язків, криміналістику варто віднести до групи кримінально-правових наук, що вивчають злочинність і міри боротьби з нею. Формування цієї групи виходить за межі наведеної вище класифікації й тому в неї включаються як галузеві, так і спеціальні юридичні науки: карне право, карний процес, виправно-трудове право, криміналістика, кримінологія, теорія оперативно-розшукової діяльності, карна статистика

Характеризуючи місце криміналістики в системі наукового знання, варто керуватися її предметом, значенням для практики боротьби зі злочинністю, тим впливом, що на криміналістику роблять інші юридичні науки і яке, у свою чергу, вона робить на них. У зв’язку із цим певний інтерес представляє рішення питання про те, як варто розуміти віднесення криміналістики до числа прикладних наук і чи не позбавляє це її права називатися самостійною наукою

И. Н. Якимов, розкриваючи поняття криміналістики, іменованої їм тоді карною технікою, писав, що вона, “не будучи самостійною науковою дисципліною… є прикладною наукою, що переслідує практичні цілі”. Таким чином, між поняттями “прикладна наука” і “несамостійна наука” він ставив знак рівності. Надалі таке ж значення терміну “прикладна наука” надавала В. Е. Коновалова, а С. П. Митричев ототожнював поняття “прикладної науки” з поняттям “науки допоміжної”.

Переважніше тому не відокремлювати теоретичні частини наук від експериментальних, що неминуче відбувається, коли перші під ім’ям “теоретичних наук” групуються незалежно від других. Ця класифікація представляється такі ж застарілої, як і терміни “споглядальні” або “описові” науки”.

Тими ж міркуваннями керувався й Б. М. Шавер, коли заперечував проти віднесення криміналістики до числа прикладних наук у первісному змісті цього терміна. Він писав: “Прикладних наук ні, а є прикладні дисципліни, під якими розуміється сукупність знань, що визначають порядок практичного застосування теоретичних принципів тої або іншої науки. Криміналістику ніяк не можна віднести до розряду прикладних дисциплін. Прикладна дисципліна завжди є приватне застосування загальних принципів тої науки, з яких вона випливає. Принципи якої ж науки виражає криміналістика? Звичайно неї вважають допоміжною наукою стосовно науки карного процесу, що випливає із принципів останньої, але це - повний абсурд, тому що розроблювальні криміналістикою дані зовсім не випливають із теоретичних принципів карного процесу, криміналістика не є практичне застосування цих принципів. Дані криміналістики завжди погодяться з даними карного процесу, тому що практично вони застосовуються в процесі розслідування, що регулюється карно-процесуальним правом, але ці дані не випливають із теоретичних принципів карного процесу”.

Криміналістика, зрозуміло, не є допоміжною наукою стосовно науки карного процесу. Ця теза Б. М. Шавера одержав розвиток у роботах С. П. Митричева, А. И. Винберга й Н. Т. Малаховской і інших криміналістів і не має потреби в додатковій аргументації

З’ясування зв’язків криміналістики із суміжними юридичними науками одночасно є й отграничение її предмета від предметів цих наук, що становить особливий інтерес, якщо врахувати нашу спробу по-новому визначити предмет криміналістичної науки

Поняття предмета криміналістики взаємозалежно з поняттями предметів суміжних областей знання. Тому, для того щоб переконатися у відмінності предмета криміналістики від предмета інших наук, необхідно вирішити питання про те, чи є специфічними саме для криміналістики коло досліджуваних нею об’єктивних закономірностей і аспект їхнього дослідження. Що стосується природних, технічних і суспільних неправових наук, про які мовлення ще спереду, те в цих випадках позитивна відповідь на це питання можна одержати в процесі зіставлення предмета криміналістики й предметів всіх цих областей знання: жодна з них не вивчає тої специфічної групи закономірностей, які становлять предмет криміналістики й це положення досить очевидно, щоб не викликати сумнівів. Те ж саме можна сказати й про відмінність криміналістики від загальнотеоретичних наук про державу й право, правовий^-правових-правові-адміністративно-правових, державно-правовими й правовий^-правових-правові-цивільно-правових наук. Із цими науками криміналістика зв’язана через загальну систему правових наук, але вони не є її найближчими “сусідами”.

Криміналістика повинна бути відмежована від тих правових наук, з якими вона безпосередньо взаємозалежна, тобто від інших наук “кримінальної” групи: кримінології, карної статистики, карного права, карного процесу й теорії оперативно-розшукової діяльності

Предметом науки кримінології є закономірності, що визначають стан, динаміку, форми й причини злочинності й міри її попередження. Із цього визначення треба, що кримінологія й криміналістика вивчають різні об’єктивні закономірності й збіг у цій частині їхніх предметів отсутствует.

Як видно зі сказаного, кримінологія вивчає й заходу попередження злочинності. Криміналістика також займається розробкою заходів попередження злочинів. Однак і в цій області немає дублювання між предметами криміналістики й кримінології. Предметом криміналістики є такі заходи попередження злочинів, які ставляться до технічним і тактичним. Їхня розробка ґрунтується на пізнанні закономірностей виникнення доказів і роботи з ними (наприклад, технічні заходи щодо охорони певних об’єктів від злочинних зазіхань розробляються на основі вивчення способів здійснення відповідних злочинів, тобто в остаточному підсумку, на вивченні певного різновиду процесів виникнення доказів). Предметом кримінології є розробка системи запобіжних заходів, “спрямованих на остаточну ліквідацію злочинності й інших правопорушень і всіх їхніх причин, що породжують,”. У цю систему кримінологія включає й криміналістичні заходи попередження окремих видів злочинів, але користується ними як даними науки криміналістики, тобто сама розробкою таких мір не займається

Так, на нашу думку, повинен вирішуватися питання про співвідношення й зв’язок предметів криміналістики й кримінології

Карне право, як наука вивчає закономірності, що визначають види й форми злочинних зазіхань, процес розвитку злочинної діяльності, види покарань і умови їхнього застосування до осіб, винним у здійсненні злочинів. Із цього треба, що й у цьому випадку мова йде не про ті закономірності, які вивчаються криміналістикою. Користуючись прийнятої нами термінологією, можна сказати, що карне право вивчає закономірності виникнення, формування й розвитку самого відбиваного об’єкта, але не процесу його відбиття в середовищі й тим більше не процесу виявлення й використання цього відбиття в доведенні. Із цього, звичайно, не треба, що криміналістика не пов’язана з наукою карного права. Цей зв’язок існує, і вона виражається в тім, що криміналістика використовує розроблювальні в карному праві характеристики відбиваного об’єкта, користується ними як даними. Дублювання в предметах наук відсутній тому, що криміналістика не розробляє питань карного права, а бере готові рішення цієї науки точно так само, як наука карного права не розробляє, а використовує для своїх теоретичних побудов уже розроблені іншими науками, наприклад медициною, окремі положення, не включаючи їх при цьому у свій предмет. У наявності звичайний процес взаємопроникнення наукових знань із метою їхнього взаємного збагачення й розвитку

Pages: 1 2