Розвиток будь-якої конкретної науки певною мірою визначається поданням про її місце в системі наукового знання. В історії криміналістичної науки рішення цього питання мало істотне значення як для визначення її службової функції й ролі в карному судочинстві, так і для з’ясування джерел тих даних, за рахунок використання яких росте арсенал криміналістичних засобів і методів боротьби спреступностью.

Розглядаючи формування наукових подань про природу криміналістики і її місці в системі наук, можна виділити кілька концепцій рішення цього питання, або історично поміняли один одного, або, що співіснували на протязі якогось періоду розвитку науки

Криміналістика - технічна або природно-технічна наука . Погляди на криміналістику як на технічну або природно-технічну науку характерні для етапу її становлення як самостійної області знань. Як нам представляється, причиною такої оцінки природи криміналістики було прагнення відмежуватися від класичної правової карно-процесуальної науки. Підкреслюючи, що криміналістика - це прикладна технічна дисципліна, прихильники цієї концепції тим самим хотіли довести неможливість існування й розвитку криміналістичних і процесуальних знань у рамках однієї науки й необхідність їхнього відбруньковування. З позицій рішення цього завдання розглянута концепція відомий час відігравала прогресивну роль. Її найбільш відвертими прихильниками у вітчизняній криміналістиці були Г. Ю. Манні й Е. У. Зицер.

Г. Ю. Манні, розглядаючи криміналістику як прикладну технічну дисципліну, підкреслював її походження від карно-процесуальної теорії й зв’язок з карно-процесуальним правом . E. У. Зицер дотримувався аналогічних поглядів

Спростовуючи погляд на криміналістику як на технічну дисципліну, але уникаючи називати її правовою наукою, Б. М. Шавер трохи двозначно затверджував, що вона вивчає неправові прийоми й методи роботи з доказами, чим дав привід для деяких учених-процесуалістів приєднатися до позиції Г. Ю. Маннса й E. У. Зицера вже в більше пізніше час

Для доказу технічної природи криміналістики деякі вчені обрали інший шлях. На частку криміналістики вони залишали тільки криміналістичну техніку, а також і методику включали в науку карного процесу. Таким чином, криміналістика знову виявлялася горезвісною “поліцейською технікою” або “науковою поліцією”, як неї розуміли Ничефоро, Рейсі й деякі інші закордонні криміналісти. Так, М. С. Строгович дійшов висновку, що “криміналістика будується як карна техніка”, тактика ж повинна включатися в загальний курс карного процесу, а методика розслідування - у нього спеціальний курс

До точки зору М. С. Строговича приєднався інший видний вітчизняний процесуаліст - М. А. Чельцов, що писав: “Криміналістика є неправовою наукою й не може займатися розробкою методів проведення процесуально правових дій. Вся так звана криміналістична тактика є тактика процесуальна. Область же криміналістики - це техніка виявлення, закріплення й обробки речовинних доказів, побудована на застосуванні методів природних і технічних наук, пристосованих до спеціальним цілям карного процесу”.

Криміналістика - наука двоїстої природи (природно-технічної й кримінально-правовий). Погляд на криміналістику як на технічну дисципліну сковував її розвиток і обмежував сферу її рекомендацій. Практика боротьби зі злочинністю настійно вимагала розробки тактики й методики розслідування; провідні представники карно-процесуальної науки, що оголосили про намір розробляти ці питання, далі декларацій у цій області не пішли. Саме життя поставило в порядок денний питання про перегляд оцінки криміналістики як дисципліни тільки технічної. Практично одночасно виникли дві нові концепції природи криміналістики. Одна з них полягала в тім, що криміналістика розглядалася в одній своїй частині як технічна, а в іншій - як правова наука. Відповідно до другої концепції криміналістика визнавалася правовою наукою

Найбільше чітко погляд на криміналістику як науку, що має двоїсту природу, був сформульований П. И. Тарасовим-Родіоновим. Він писав: “Триваючий ще й у цей час спор по питанню про природу криміналістичної науки пояснюється у відомій мері наявністю в цій науці двох напрямків, що ігнорують не тільки процесуалісти, але й частина криміналістів. Першим і основним у криміналістичній науці є напрямок про розкриття й розслідування злочину. У цій своїй основній частині вітчизняна криміналістика є правовою наукою, що озброює слідчого в його почесній і відповідальній роботі з боротьби зі злочинністю. Але в криміналістиці є й другий напрямок - про методи дослідження окремих видів речовинних доказів, причому ці дослідження виробляються на основі перероблених і пристосованих у цих цілях даний природний і технічних наук. Цей другий напрямок криміналістичної науки носить технічний, а не правовий характер”. Відмінність позиції П. И. Тарасова-Родіонова від позиції його попередників полягає, таким чином, у тім, що якщо останні розглядали як технічні всі рекомендації криміналістики, у тому числі й рекомендації в області тактики, які потім були віднесені процесуалістами до їхньої науки, то він “повернув” криміналістиці тактикові й методику розслідування, оголосив їхньою правовою частиною або напрямком криміналістики, але в той же час у рамках єдиної науки доглянув наявність і технічної частини або напрямку

Можна думати, що погляди П. И. Тарасова-Родіонова певною мірою вплинули на позицію деяких процесуалістів. Наприклад, Н. Н. Полянский також, правда із застереженнями, дотримується думки про двоїсту природу криміналістики, а М. С. Строгович тепер уже визнає наявність у криміналістиці й правовій частині, “карно-процесуальної дисципліни”, як він неї називає. Ці висловлення перерахованих авторів уже можна розцінювати як відомий відступ на користь криміналістики

Половинчасте рішення питання про природу криміналістики П. И. Тарасовим-Родіоновим, як ми вже відзначали, за часом збіглося з виникненням подання про неї тільки як про правову науку. Природно, що прихильники цієї концепції покритикували як прирахування криміналістики до технічних дисциплін, так і погляди П. И. Тарасова-Родіонова. “У концепції П. И. Тарасова-Родіонова про два напрямки в криміналістиці, - писав у ті роки А. И. Винберг, - неправильно відображаються дійсно наявні в криміналістичній науці два нерозривно зв’язаних роздягнула: криміналістична техніка й тактика… Криміналістична техніка поза криміналістичною тактикою безпредметна. Всі досягнення криміналістичної техніки реалізуються в правовій діяльності органів суду й наслідки через криміналістичну тактику. Криміналістична техніка й криміналістична тактика в значній мірі визначають науковий зміст методики розслідування злочинів, у якій вони синтезуються”.

Якщо погляд на криміналістику як на технічну науку спричинив спробу деяких учених “вилучити” з її питання тактики й методики, то концепція П. И. Тарасова-Родіонова дала привід для речень про виділення із криміналістики в самостійну дисципліну криміналістичної експертизи. Незважаючи на те, що ці речення були піддані різанням і обґрунтованою критикою С. П. Митричевим, А. И. Винбергом і іншими авторами, вони виявилися досить живучими й знову минулого висунуті вже наприкінці 50-х років .

Криміналістика - юридична наука. Погляд на криміналістику як на юридичну науку сформувався в 1952-1955 р. і згодом став пануючої як у криміналістиці, так і в правовій науці в цілому. Першими з обґрунтуванням цієї концепції виступили С. П. Митричев, А. И. Винберг, Г. Б. Карнович, В. Г. Під час дискусії про предмет криміналістичної тактики (1955) концепція юридичної природи криміналістики була підтримана А. Н. Васильєвим, А. А. Пионтковским, Г. Н. Александровим, Н. В. Терзиевим, С. А. Голунским і іншими учасниками дискусії

Зміст цієї концепції і її обґрунтування в цей час полягають у наступному:

1) криміналістика є правовою наукою, тому що її предмет і об’єкти пізнання лежать у сфері правових явищ;

2) криміналістика є правовою наукою, тому що її службова функція, розв’язувані нею завдання ставляться до правової сфери діяльності державних органів, до правових процесів (розслідування, судовий розгляд);

Pages: 1 2