Хвалу й наклеп приемли равнодушно, И не оспоривай дурня. А. Пушкін Михайло Опанасович Булгаков - містичний письменник, як він сам себе називав, а чим ще, крім мистики й чарівництва, можна пояснити прозорливість письменника, його незвичайну здатність побачити наше майбутнє, пророчити, а може бути, і застерегти від нього. Будь-який добуток цього письменника - джерело думок, найбагатшої російської мови й гумору, що часто переходить у сатиру й сарказм. Мені ж хочеться поговорити про повість “Собаче серце”, написаної Булгаковим в 1925 році. Автор явно не сподівався, що в доступному для огляду майбутньому його утвір побачить світло, з’явиться в пресі, хоча, як усякому художникові, йому хотілося бачити свій утвір опублікованим

Знаючи, що повість не буде надрукована, Михайло Опанасович “відводить душу” на її сторінках. Він вустами свого героя, професори Преображенського, говорить усе, що думає про Радянську владу, про нововведення й порядки. У професора немає гідного опонента. Є вдячні слухачі в особі асистента Борменталя й секретарки Зины й супротивники: Швондер, Кульок і їхніх послідовників і соратники

Але Пилип Пилипович говорить скоріше для себе. Він міркує вголос, різко висловлюючись про шкоду читання газет, які порушують травлення. Борменталь намагається заперечити, що, крім радянських газет, немає ніяких, і Преображенський категорично зауважує: “От ніяких і не читайте”. Професор може собі дозволити бути гурманом, він навчає Борменталя мистецтву їжі, щоб вона була не просто необхідністю, а задоволенням

Це вже й привід поговорити про радянську горілку. Борменталь зауважує, що “новоблагословенна дуже пристойна. Тридцять градусів”. Пилип Пилипович заперечує: “Горілка повинна бути в сорок градусів, а не в тридцять”, потім він пророчо додає: “вони туди що завгодно можуть хлюпнути”. Всі ці саркастичні зауваження, здавалося б, по дріб’язках, насправді створюють цілісну картину життя Москви у двадцяті роки

И чим далі Булгаков розвертає оповідання, тим ясніше й чіткіше встає перед нами картина життя того років. Не замислюючись про моральну сторону справи, нові хазяї життя реквізують “зайву житлоплощу в буржуїв”. Без тіні іронії Швондер і його підлеглі пропонують професорові Преображенському потіснитися, тому що в нього “аж сім кімнат”. На питання Пилипа Пилиповича, де ж він буде обідати, вони йому хором відповідають: “У спальні…” Професор возмущенно заперечує: “Я буду обідати в їдальні, оперувати в операційної!.

, і приймати їжу там, де неї приймають всі нормальні люди…”. Преображенському вдалося відстояти своє право на всі кімнати завдяки сильним заступникам, а от його сусід “Федір Павлович поїхав за ширмами й цеглою. Перегородки будуть ставити”. І адже на довгі десятиліття ці “перегородки”, що спотворили квартири, внесшие в російську мову поняття “коммуналка”, затвердилися в новому житті

До цієї пори ми знаємо, що багато з людей живуть сім’ями в одній кімнаті, не маючи можливості усамітнитися, подумати, позаниматься в спокійній обстановці. Тоді метою життя стає не оволодіння професією, духовний і культурний ріст особистості, а бажання знайти нормальне житло будь-якими засобами. І для багатьох ця мета так і залишається незбутньої

Булгаков у повісті “Собаче серце” не тільки посміявся над всіма сторонами нового життя, коли “ніхто” раптом стає всім, але показав і лиховісні перспективи цієї метаморфози. Для того щоб будувати нове суспільство, треба володіти не тільки силою й бажанням його створити, але необхідні глибокі знання, у тому числі й історії, тому що все повторюється в цьому житті - “спочатку - як трагедія, а потім - як фарс”. В all so ch. ru 2001 2005 міркуваннях Поліграфа Полиграфовича Шарикова дана програма, що з успіхом будуть здійснювати довгі роки в “Ресефесере”: “Взяти всі та й поділити…- справа нехитре

А те що ж: один у семи кімнатах розселився, штанів у нього сорок пара, а іншої шляється, у бур’янистих ящиках харчування шукає…”. А далі Преображенський, на мій погляд, геніально пояснює безперспективність такої держави, що поставили все на неуків: “…ви (Кульок) ще що тільки формується, слабке в розумовому відношенні істота…

а ви дозволяєте собі, з розв’язністю зовсім нестерпної, подавати якісь ради космічного масштабу й космічної ж дурості про те, як усе поділити…”. Багато ще можна знайти в повісті “Собаче серце” пояснень нашому теперішньому краху, що логічно витік із усього закладеного на початку утворення СРСР. Я ж не перестаю захоплюватися геніальністю Михайла Опанасовича Булгакова і його створінь