Микола Григорович Хвильовий (справжнє ім’я М. Г. Фітільов) народився 13 грудня 1893 року в селищі Тростянець на Харківщині (тепер райцентр Сумської області) в родині вчителів (інші псевдоніми — Юлія Уманець, Стефан Кароль). Майбутній письменник мав брата та трьох сестер. 1904 року, після розлучення батьків, Микола залишився з матір’ю. По закінченню початкової школи в селі Калантаєві Микола продовжив навчання Богодухівській гімназії, екстерном склав екзамени й отримав диплом. Працював на різних посадах по селах. З 1916 року Хвильовий опинився на фронтах Першої світової війни. В цей час став більшовиком. 1918 року організував і очолив повстанський загін, воював з гетьманцями, петлюрівцями, дроздовцями. 1919 року вступив до комуністичної партії. З 1921 року працював слюсарем на заводі в Харкові й писав вірші. Серед його друзів — Володимир Со­сюра та Майк Йогансен.

Перші поезії Хвильового («Шляхи мистецтва») вийшли дру­ком у 1917 році. Він був організатором збройної боротьби проти гетьманських військ на Харківщині, ініціатором, організатором і активним членом таких літературних організацій, як «Гарт», В АПЛІТЕ, « Пролітфронт ». Його твори друкувались в газетах і журналах першої столиці, в альманахах « Штабель » та « На сполох ». Перші пореволюційні роки ознаменувались виходом його поетич­них збірок «Молодість» і «Досвітні симфонії». У 1921 році у Хар­кові, який був тоді столицею України, Хвильовий дебютував як поет, видавши поетичні книги: «В електричний вік», «Молодість». Та Хвильового вабила проза, а до поезії в подальшому він звертаєть­ся лише епізодично. У 1923 р. вийшла його прозова збірка «Сині етюди». Найавто­ритетніші критики того часу вважали, що вона започаткувала нову українську прозу, яка стала значним й цілком новаторським яви­щем в українській літературі і принесла авторові славу. Наступного року вийшла друком ще одна збірка прозових творів — новел та оповідань—«Осінь».

Книга новел Хвильового «Осінь», яка вийшла у Харкові 1924 року, закріпила «школу Хвильового» і стиль, названий письменником «ро­мантикою вітаїзму ». Цю книгу можна вважати вершиною творчості Хвильового. Вона зміцнила авторитет письменника, набула попу­лярності в Україні та за її межами. Обидві книги прози письменни­ка були перекладені російською мовою. Проте ця книга викликала негативну реакцію Москви. Письмен­ник зазнав нападок з боку місцевих охоронців режиму. Хвильового звинувачували в підриві підвалин ленінізму, поширенні буржуазних ідей. Твори письменника було заборонено друкувати. Його романи «Вальдшнепи» та «Іроїда» були конфісковані вже після публікації перших частин. У 1925-1926 роках Хвильовий різко виступив проти цих напа­док, і це зробило його постать ще більш помітною і підняло його ав­торитет. У відповідь на нападки Хвильовий у грудні 1925 —- січні 1926 року організував найпотужнішу літературну структуру — «Вільну ака­демію пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ), до якої увійшли ко­лишні члени «Гарту», «Жовтня», дехто з «Плугу». Він був організатором і головним ідейним трибуном українського Відродження, лідером цілого літературного покоління. ВАПЛІТЕ прийняла вимоги комуністичної партії в питаннях літературної політики і зайняла незалежну позицію. Метою органі­зації було творення нової української літератури кваліфікованими митцями. Керівництво здійснювали М. Хвильовий, М. Яловий та 0. До­світній. ВАПЛІТЕ об’єднала найталановитіших митців, які тоді мешкали в Харкові (П. Тичина, Ю. Яновський, М. Куліш, М. Ба­жай, 0. Довженко, М. Йогансен, О. Слісаренко, Ю. Смолич, Г. Епік, П. Панч та інші). Організація прийняла свій статут і програму, у яких йшлося про те, що її члени підтримують вільний розвиток усіх течій і стилів, удосконалюють свою професійну майстерність, дбають про престиж української літератури. Письменники орієнтувались на найкращі , взірці західноєвропейської літератури. ВАПЛІТЕ було організовано в той час, коли розгорнулася найгучніша літературна дискусія 1925-1928 років, яка мала визначити подальший шлях розвитку українського мистецтва. Друга відповідь Хвильового ідеологічним нападникам була ідей­ною. Він опублікував окремими книжками три серії памфлетів: «Камо Грядеши»; «Думки проти течії»; «Апологети пйсаризму» і «До потреби культурної революції». Четверту збірку — «Україна чи Малоросія?» — не було допущено до друку. У цих памфлетах Хвильовий порушує багато проблемних питань, кріз