Центральною фігурою епохи 50-60х років був великий росіянин учений, письменник і революціонер. Батько Чернишевського не був схожий на більшу частину російського православного духівництва. «Це був не піп або, принаймні, дуже мало піп»,- писав про нього «Дзвін» Герцена

Саратов у ті роки був глухим провінційним містом, в /якому єдина книжкова крамниця закрилася через відсутність покупців, містом, населеним відсталими, обмеженими обивателями

У батька Чернишевського була гарна бібліотека з більшою кількістю світських книг. Уже в дитинстві Чернишевський познайомився із творами Пушкіна, Жуковського, Гоголя, статтями Бєлінського, кращими створеннями світової літератури, прочитав безліч книг по історії, географії й іншим наукам

Обдарований чудовими здатностями, Чернишевський до 16 років опанував латинською, грецьким, французьким, німецьким і англійською мовами й був добре знаком з мовами давньоєврейським, татарським, перським і польським. Більшу частину цих знань він придбав у результаті невтомної самостійної праці

Він рано став, по власних словах, «библиофагом, пожирателем книг», але пристрасть до придбання знань не заважала йому залишатися живим, життєрадісним підлітком, загальним улюбленцем товаришів, іншому кріпак дітвори

Він рано познайомився з жахами кріпосного побуту й з гарячою любов’ю ставився до всім знедоленим і незаможним

Батько Чернишевського був небагатою людиною, і хлопчикові були близькі й зрозумілі страждання й негоди трудового люду

«Життя мого дитинства,— згадував він,— була занурена в життя мого народу, що охоплювала мене з усіх боків». У семінарії, куди визначили хлопчика, він відразу ж звернув на себе увага начальства, що ладило йому блискучу духовну кар’єру. Але ця кар’єра не залучала Чернишевського, що зачитувався статтями Бєлінського й Герцена, творами по філософії, історії й літературі. Тому в 1846 р., не закінчивши семінарського курсу, вісімнадцятирічний Чернишевський відправився «на довгих» у Петербург, щоб здійснити давню свою мрію - надійти вуниверситет.

Блискуче здавши іспити, Чернишевський став студентом університету. Незабаром, однак, наступило розчарування. Столичний університет зовсім не був схожий на «храм науки», яким він видали представлявся Чернишевському. По дотепному зауваженню Герцена, був відділенням «пожежного депо» — міністерства народної освіти, головна завдання якого полягала в гасінні знання, щоб іскрами його не запалилися розуми молоді. З усією властивої йому пристрастю Чернишевський віддався самоосвіті. На якийсь час він захопився ідеалістичною філософією Гегеля, але незабаром зрозумів її слабкі сторони, «Система Гегеля… уже не відповідає нинішньому стану знань»,— писав він

Чернишевський чітко усвідомив, що думки Гегеля «не дихають нововведеннями», що Гегель — «раб теперішнього положення речей, сьогодення пристрою суспільства».

Від Гегеля Чернишевський перейшов до вивчення матеріалістичної філософії Людвіга Фейєрбаха. Його книга «Сутність християнства» потрясла Чернишевського своїм «шляхетністю, відвертістю, різкістю».

Але Чернишевський не міг зупинитися на філософії, що ставила своїм завданням тільки пізнати мир, йому треба було знайти шляхи до його перетворення. З пильною увагою стежить юнак Чернишевський за революційними подіями 1848 р. на Заході. Він зближається з деякими членами кружка Петрашевского й у книгах великих соціалістів-утопістів шукає відповіді на його питання, що мучать. Як і Салтиков, а ще раніше Бєлінський, він захопився ідеями утопічного соціалізму, перейнявся нещадною критикою буржуазного ладу насильства й грабежу й вірою в неминучість “перемоги соціалізму. Чернишевський освоїв всі теоретичні багатства передових розумів Західної Європи. І не тільки освоїв, але й пішов далеко вперед від своїх західних учителів. «Чернишевський,- писав В. И. Бєлінський,- єдиний дійсно великий росіянин письменник, що зумів з 50х років аж до 88го року залишитися на рівні цільного філософського матеріалізму… Але Чернишевський не зумів, вірніше: не хмог, у силу відсталості російського життя, піднятися до діалектичного матеріалізму Маркса й Энгельса» (В. И. Бєлінський, Твори, т. 14, стор. 346).

Перед його очами невідступно стояла гаряче улюблена їм батьківщина, що стогнала під ярмом кріпосного права, багатомільйонне селянство, безправними, темними, змученими Беками рабства й неволі

Чернишевський знав, що він буде робити: він буде робити всі, щоб прискорити година народного торжества, «щоб один клас не ссала кров іншого», щоб знищити той суспільний ладо, «при якому дев’ять десятих народу - раби й пролетарі».

Гімназисти відразу відчули різницю між новим учителем і своїми колишніми «вихователями». «У те недовге врел1Я% яке молодий учитель пробув у нашій гімназії, глибоко була вражена їм стара система виховання»,- згадував один з учнів Чернишевського. Багатосторонньо утворений, скромний і навіть соромливий учитель незабаром скорив своїх вихованців

Він розповідав їм про заборонені в той час письменниках - Гоголі, Бєлінському, виховував у гімназистах ненависть до сваволі, деспотизму, кріпосному праву

Своїй нареченій Ользі Сократовне Васильєвій, дочки саратовского лікаря. Чернишевський говорив: «Я роблю тут такі веши, які пахнуть каторгою.- я такі веши говорю в класі. Я не знаю, скільки часу пробуду на волі. Мене щодня можуть взяти… Я навряд чи вже вийду з міцності».

Наприкінці 1853 р. він закінчив роботу над своєю дисертацією «Эстетические відносини мистецтва до дійсності». Однак пройшло півтора року, перш ніж відбувся публічний захист дисертації: під усякими прийменниками реакційне начальство університету відтягало захист. Передовою молоддю дисертація була сприйнята як програмний документ бойової матеріалістичної філософії

Публічний захист дисертації відбувався 10 травня 1855 р., головував на диспуті ректор університету П. А. Плетньов

От як описує диспут Н. Шелгунов, друг Чернишевського, згодом засланий у Сибір: «Невелика аудиторія, відведена для диспуту, була повнісіньким слухачами… Тісно було дуже, так що слухачі стояли на вікнах… Чернишевський захищав дисертацію зі своєю звичайною скромністю, але із твердістю непохитного переконання. Після диспуту Плетньов звернувся до Чернишевського з таким зауваженням: «Здається, я на лекціях читав вам зовсім не це!» І дійсно, Плетньов читав не це, а те, що він читав, було б не в змозі привести публіку в той захват, у який неї привела дисертація

У ній були все ново й все заманчиво; і нові думки, і аргументація, і простота, і ясність викладу. Але так на дисертацію дивилася тільки аудиторія, Плетньов обмежився своїм зауваженням, звичайного поздоровлення не пішло, а дисертація була покладена під сукно». Коли дисертація вийшла друком, навколо її був організований змова мовчання. Але довго замовчувати чудову роботу Чернишевського були неможливо, і тоді реакційні журнали відгукнулися на неї поруч злісних нападок

Чернишевський віддавав журналу всі свої сили. В «Сучаснику» були надруковані його кращі роботи: «Нариси гоголівського періоду російської літератури», «Лессинг і його врегля», статті про Пушкіна, Льва Толстому, Щедріні, Островському, ряд філософських, історичних і економічних досліджень, у яких, за словами Маркса, Чернишевський «майстерно показав банкрутство буржуазної політичної економії».

Нещадну боротьбу веде Чернишевський з ліберальними базіками, у всіх своїх статтях незмінно відстоює інтереси народу, споює й організує революційні сили, здатні до самовідданої боротьби із самодержавним урядом

Чернишевський таврував лібералів за їхню безмірну фальш і підлість, за їхнє лицемірство й базікання, за їхнє прагнення усталити систему

Pages: 1 2

Збережи - » Микола Гаврилович Чернишевський . З'явився готовий твір.