У кожної людини в житті є любимейший письменник або поет. Його добутку ми здатні захоплено читати й перечитувати по кілька разів, і вони від цього стають ще більш цікавими й улюбленими. Таким письменником став для мене А. С. Пушкін. Я не пам’ятаю, коли вперше почула його ім’я, але це не має значення. Головне - це те, що його казки, вірші й проза, герої його добутків немов влилися в моє життя й стали його частиною. Я пам’ятаю, як ще маленькою дівчинкою співчувала старому з «Казки про золоту рибку», як мені дуже хотілося мати будинку такого ж кота, що ходить навколо дерева по золотого ланцюга. Я пам’ятаю, як хотілося мені бути схожої те на царицю, то на «лебідь білу» з «Казки про царя Салтане». А по мультфільму, створеному по «Казці про сплячу царівну й семи богатирях», я вивчила казку напам’ять - так мені сподобалися її герої. Звичайно, тоді я ще не знала, що всіх цих героїв створив А. С. Пушкіна. І тільки набагато пізніше, коли мама читала мені вірші й про зимовий вечір, і про музу, і про ліцей, і про няньку, і про осінь, і ще багато про що іншому, я вперше почула про автора цих дивних поэзий Олександрі Пушкіні.

З тих пор я вже ніколи з ним не розставалася. Я шукала в бібліотеці його книги й перечитувала їх кілька разів. Я намагалася бути схожої на кращих героїнь його добутків. Пам’ятаю, як я вперше прочитала повість «Дубровский» і мені важко було визначити своє відношення до Маші. Ще мене вразила поема «Полтава», але не стільки своїм сюжетом, скільки через почуття гордості за героїв-воїнів. Згодом я зрозуміла: який би твір Пушкіна я не прочитала, у душі залишиться піднесене почуття радості й захоплення. Нехай навіть не всі радісним буде в добутку, не все закінчиться добре, але однаково після зустрічі з Пушкіним у серці надовго залишається свято. І в цьому, думаю, криється сила й геніальність мого улюбленого поета. Він так любив Батьківщину, рідний народ, рідне слово, жінку, природу, як мало хто міг любити, і здатний був все це возвеличити в щирій поезії