З тоскою радість обійняла…

У сльозах, як у перлах, мій сміх,

И з дивним ранком ніч злилася, И як мені розлучити їх?!

А. Олесь

Туга піднімається хвилею від душі, злітає вище… вище… кричить чайкою, її стогін обривається на найвищій ноті… От під срібний спів соловейка розцвітає небаченої краси квітка, розливаючи навколо дивний аромат. Ім’я цієї квітки - Радість. Незабаром кришталево чисте клацання солов’я навіває вуаллю смуток, від якої солодко щемить серце. Пісня соловейка розсипається біля мерехтливих перлів і зачаровує всі навколо. У цій пісні з’єдналися Туга й Радість, вони сплелися в єдине ціле, і роз’єднати їх неможливо.

Так само Радість і Туга злилися у віршах мого улюбленого поета Олександра Олеся - тонкого лірика, співака краси й сили любові, поета надії й віри, чарівним словом якого на струнах серця добувалися самі мелодійні звуки, виражалися найясніші людські почуття:

Лови літаючу мить життя!

Зачаровуй, хмелій, впивайся

И серед мріянь і забуття

У розкоші закохайся

Вірші Олександра Олеся пофарбовані глибоким ліризмом, він намагається передати сприйняття природи через гру звуків і фарб. Для нього поезія й музика представляють єдину стихію:

Хтось ударив без жалю по серцю моєму,

- И забилося серце у вогні золотом…

И посипалися іскри ясні,

И в дзвінкі обернулися пісні

Поет уважає, що саме музика може найкраще передати стан душі, боротьбу й розбіжність людських почуттів. Тому поезія Олеся сповнена загадкових ритмів, мелодій, тонів і легкості, стала джерелом наснаги для композиторів. Понад вісімдесят відомих композиторів різних національностей поклали рядки Олес на музику. Пісні на його слова: «Чари ночі», «Астры», «Ой чого ти, тополю, не цвітеш…», «Любов».

Провідною ідеєю багатьох добутків А. Олеся є гармонія людини й природи. Він надзвичайно яскраво зображує природу: «затьмарене небо» і «гори високі, срібло снігів» і «трави шовкові, сонячні дні». У багатьох своїх віршах поет зображує тварин і рослини як людей. Разом з ним сміються й плачуть, радуються й сумують солов’ї, жайворонки, голуби, лебеді, орли:

Сон… але всю землю розбудить Жайворонок-Гонець…

А його троянди, астры, проліски, нарциси, маки начебто святкують «весільне свято квітів». Ці ніжні квіти, як і люди, почувають, вони тендітні й вразливі:

И марили астры в розкішному півсні

Про трави шовкових, про сонячні дні,

- И в мріях увижалася їм казка ясна,

Де квіти не в’януть, де вічна весна…

Віршам Олександра Олеся, чим вони мені й подобаються, властив тонке художнє сприйняття миру, загострена чутливість, всепоглинаючий порив до краси й щирий ліризм. Особливо це відчувається в його збірнику «З тоскою радість обійняла». Олесь - майстер півтонів, і тому у своїх віршах він не шукає яскравих і сильних виражень для свого почуття, він навіть відкривається читачеві до кінця. Навпаки - він обмежується легкими натяками й обрисами:

Глянь у душу: там, у труні,

Лежить любов моя розбита,

Парчею срібною покрита

И вбрана у квіти весняні

Про що б не писав А. Олесь, - про любов або природу, Батьківщині або народі, - у всіх його добутках Туга й Радість утворюють феєричний тандем. Олесь залишив після себе величезна спадщина, у якому сумний настрій переплелося з радісною вірою в щасливе майбутнє. Палаючим метеоритом пронісся Олександр Олесь по небокраї української літератури й залишив після себе яскраві снопи іскор - неповторні вірша

Збережи - » Мій улюблений поет . З'явився готовий твір.