Ми з Андрієм — друзі. Сидимо за однією партою з першого класу. Іноді разом робимо уроки, гуляємо. Це не означає, що ми з ним ніколи не сваримося, і ми навчилися швидко забувати образи. Мені цікаво бувати в Андрія в гостях. Його батько — художник. Це відчувається вже у вітальні: тут на стінах висять ескізи до картин. Є й одна готова. На ній зображено двір, куди виходять вікна квартири Андрія. У маленькій кімнаті стоїть мольберт із ескізом майбутньої картини, пахне фарбами. На перший погляд, у кімнаті безладдя: усюди можна знайти пензлі, до стіни притулені кілька підрамників з полотнами. Але незабаром розумієш, що це не безладдя. У потрібну хвилину будь-яка річ у кімнаті служитиме художнику. Є свій мольберт і в Андрія. Батько вчить його малювати Дуже часто батько і син малюють на природі. Андрій подарував мені кілька малюнків. У картинах батька і сина багато світла, радості.

Складається таке враження, що до кімнати з полотен ллється сонце, і здається, що вони похмурого дня можуть зігріти людину.

Одного разу серйозно занедужала наша однокласниця Оксана. Ми з хлопцями відвідували її. Похмурі дні ранньої зими, з мокротечею, щоденними дощами які переходять у сніг, пригнічували. «Намалюй що-небудь сонячне і подаруй Оксані!» — попросив я. Мій друг розповів про це батькові, і той не тільки дав пораду сину, як написати картину, щоб випромінювала світло, а й сам допоміг йому. Це було безкрайнє поле соняшників, яскраве синє небо. Від картини випромінювалося стільки радісного світла, що ти мимоволі забував і про мокротечу, про холод за вікном.

Картина перетворила кімнату Оксани. Коли дівчинка дивилася на соняшники і синє небо, очі її сяяли. А незабаром і сама Оксана прийшла до школи.

Може, і не картина зовсім допомогла їй видужати, але я думаю, що картина теж. Вона буде завжди нагадувати Оксані про доброту, чуйність і безкорисливість мого друга, Андрія.