У мене є друг Алеша, що із семи років займається боксом. Він набагато сильніше й вище мене. У нашім дворі хлопчики його не торкають, але з усіма іншими задирають. Один раз увечері я вертався від бабусі, і в підворітті зустрів Шурку з ватагою. Вони відібрали в мене бабусині гостинці, розсипали пиріжки й стали підкидати їхніми ногами. Я кинувся на Шурку, забувши острахе.

Просто я представив мою бабусю, що простояла цілий день на кухні, скільки праці вона вклала в гостинець. На допомогу мені прийшов Алешка. Отямився я тільки тоді, коли хлопчиськи розбіглися, а поруч із мною возилися Шурка з Алешкой. Алеша тримав Шурку за шиворот, присуджуючи, що чужа праця потрібно поважати, а хліб - берегти. Коли зареванный Шурка втік, ми мовчали, нам не потрібні були слова, ми один одного всі твори на a l l soch © 2005 розуміли