Вічна мерзлота Середнього Сибіру

Вічна мерзлота - мерзлі гірські породи, що характеризуються температурою від 0 і нижче, що містять у своєму ськладі лід і, що перебувають у такому стані в плин тривалого часу - від декількох років до багатьох тисячоріч.

Зона багаторічної мерзлоти простирається до південних меж Середнього Сибіру й іде за її границі, що істотно відрізняє середній Сибір від Західного Сибіру. Мерзлота як би несе далеко на південь, у помірні широти, полярні умови формування мікрорельєфу, росту рослин, ґрунтоутворення й водного режиму. У результаті створюються суперечливі умови розвитку органічного миру при холодних ґрунтах з холодними ґрунтовими водами й високими температурами ґрунтів і повітря влітку.

У Середньому Сибірі спостерігається вічна мерзлота за винятком південного її краю. Границя спуськається від 60 паралелі ріки Єнісей до Східного Саяна, обгинає його й спуськається майже до джерела Ангари, далі піднімається по Предбайкальськой западині, північній частині Північно-Байкальського нагір’я, Патомського нагір’я до низов’я ріки Оленька, уздовж Алданського нагір’я до середнього плину ріки Алдан піднімається до 60 гр. с. ш. і йде по границі Середнього Сибіру на північ (уздовж устя ріки Лена по західному краї Верхоянського хребта.) По характері поширення вічна мерзлота може бути розділена на три зони по Сумгину 1937 р. 1) суцільна 2) мерзлота з островами поталих ґрунтів 3) острівна - острови мерзлоти серед поталих порід Кожна із трьох зон характеризується різними потужностями й температурами мерзлотних товщ. При цьому усередині зон потужності й температури змінюються в напрямку з півночі на південь - потужності зменшуються, температури підвищуються.

Зона суцільної вічної мерзлоти характеризується найбільшими потужностями мерзлотних толщь - від 500 і більше до 300 м. И найнижчими температурами - від -10 і нижче до -2 градусів. Суцільна вічна мерзлота на Середньо-Сибірському плоськогір’ї розташовується до півночі від Нижньої Тунгуськи, на всьому Таймирському півострові, островах архіпелагу Північна Земля.

У зоні, де серед вічної мерзлоти зустрічаються острови поталих порід, потужності вечномерзлотних товщ іноді досягають 250-300 м., але частіше від 100-150 до 10-12 м. Температури від -2 до 0 гр. Цей тип вічної мерзлоти є на Середньо-Сибірському плоськогір’ї між ріками Нижня й Подкаменная Тунгуськами, у південній частині Лено-Алданського плато з мерзлотними ґрунтами потужністю до 60 м.

Острівна вічна мерзлота характеризується малими потужностями вічно-мерзлотних товщ від декількох десятків метрів до декількох метрів і температурами, близькими до 0 гр.

Мерзлотно - геологічні райони вічної мерзлоти

Таймирський^-Таймирський-північно-таймирський район Охоплює всю область нагір’я Бирранга, аж до узбережжя Карського моря й моря Лаптєвих. Перебуває в подзоне арктичної тундри. Ськладена палеозойськими метаморфічними осадовими й масивно-кристалічними (граніти, траппи) гірськими породами інтенсивно дислокованими. У геотектоничеськом відношенні являє собою ськладчасте підняття, уськладнене надвиговими дислокаціями. Область переважного підняття в четвертинний період.

Четвертинні утворення представлені морськими, ледово - і льодовиково-морськими галечниками, піськами, супесями й суглинками (не вище 300 м. Над сучасним рівнем моря) , моренними суглинками (головним чином у долинах верхніх частин гір) , малопотужним аллювием різних фацій у річкових долинах, малопотужними озерними й болотними відкладеннями, широко розповсюдженими солифлюкционними утвореннями на великих пологих схилах і різними грубообломочними гравітаційними - на більше круті.

У вечномерзлотном стані перебувають всі типи зазначених гірських порід. У немерзлотному стані гірські породи перебувають лише під дном глибоких великих озер і під руслом глибоких рік (Пясина, Нижня Таймиру) .

Географічне положення району між 73 і 78 гр. с. ш. спричиняються повсеместность розвитку вічної мерзлоти, низьку температуру й більшу потужність (більше 400 - 500 м.) вечномерзлотних товщ.

Вічно мерзлий стан корінних порід фіксується наявністю льоду в тектонічних тріщинах. У четвертинних заплавних, озерних, болотних, солифлюкционних відкладеннях спостерігається сингенетичеський тип криогенного стану. У мулкуватий^-мулкуватім-торф’яно-мулкуватому й суглинному заплавному відкладеннях звичайні масивні ґрати полигонально-жильного льоду, потужністю до 5-7-10 м. И більше залежно від потужності заплавного аллювия, що свідчать про сингенетичности нагромадження опадів і льоду.

Моренні суглинки місцями можуть містити похований глетчерний лід. Морські й морський^-морські-льодово-льодовиково-морські суглинки й глини характеризуються крижаними ґратами епигенетичеського типу. Погана виразність ґрат почасти обумовлені малою потужністю відкладень (у випадку озерних опадів) , почасти - інтенсивним промерзанням морських відкладень у міру спаду морських вод, установлення низької температури порядку -8 -10 гр. і нижче, що виключала подальшу міграцію води в мерзлій породі.

Температура вечномерзлотних товщ від -10 до -13 гр., можливо, нижче. Всі мерзлі породи досить щільні. Вік найбільш древніх вечномерзлотних товщ (морена, почасти морські й морський^-морські-льодово-льодовиково-морські відкладення) - середньо - і верхнеплейстоценовий; більше молодих (аллювий у долинах, озерні й болотні, а також солифлюкционние отложени) - позднеплейстоценовий або голоценовий.

Таймирський^-Таймирський-південно-таймирський район збігається із зоною лісотундри й тундри, охоплює територію Таймирської низовини, що у геотектоничеськом відношенні являє собою депресію - область переважного опуськання протягом мезо-кайнозоя. Район ськладний потужною товщею четвертинних піщано-глинистих, торф’яно-мулкуватих опадів (морських, ледово - і морськ, алювіальних, озерною й болотних) , що підстилаються потужною товщею піщано-глинистих третинних і мезозойських відкладень. У східній частині району (Ноардвик, Хатанга) відкладення соленосни.

Район відрізняється суворим кліматом, тундровим ландшафтом і відносно однорідними мерзлотними умовами, тому що витягнуть порівняно вузькою смугою в широтному напрямку (відсутність істотних зональних змін) . Поширення вічної мерзлоти практично суцільне, талики - лише під дном глибоких озер і під руслом глибоких рік, наприклад Хатанги, Пясини. Потужність її досягає 400-500 м. і більше.

Вечномерзлие морські, ледово - і морський^-морські-льодовиково-морські глини й суглинки, а також деякі озерні суглинки характеризуються криогенною будовою епигенетичеського типу й з не настільки чітким розріджуванням крижаних шлірів, внаслідок інтенсивного промерзання їх у міру спаду вод і осушення (міграція води швидко переривалася замерзанням; стала низька температура замерзлих товщ порядку -7, -9 гр. виключала подальшу міграцію води в мерзлотних товщах) .

Широко розповсюджені на низовині алювіальні, особливо заплавні, мілководні озерні й болотні мулкуватий^-мулкуваті-торф’яно-мулкуваті, суглинні й супіщані мерзлі відкладення повсюдно характеризуються сингенетичеським типом будови, тобто рівномірним розподілом по глибині дрібної льодистої сітки. У мулкуватий^-мулкуватім-торф’яно-мулкуватому й суглинному заплавному утвореннях надзаплавних і сучасних заплавних терас звичайні масивні ґрати полигонально-жильного льоду, що досягають потужності 10м. і більше. У східній частині району, у низов’ях р. Хатанги, полигонально-жильний лід у заплавних відкладеннях з фауною мамонта досягає потужності 40 м.

Температура вечнопмерзлотних товщ -8, -10 гр.. Вік мерзлих, ледово - і льодовиково-морських суглинків позднеплейстоценовий. Мерзлі алювіальні, озерні й болотні відкладення з полигонально-жильним льодом мають голоценовий вік. Потужні алювіальні утворення з полигонально-жильним льодом (до 40 м.) у східній частині району, очевидно, мають більше древній середньо - і верхнеплейстоценовий вік.

Северо-Тунгусський район охоплює північну частину Середньо-Сибірського плоськогір’я (до півночі від долини ріки Подкаменной Тунгуськи) . Район перебуває в межах розрідженої тайги, а також характеризується великими ділянками тундри на піднесені плато. У геотектоничеськом відношенні являє собою північну частину Сибірської платформи, область підняття, що переважало, у четвертинний період. Район представлений в основі своєї метаморфизированними осадовими свитами палеозою, слабко порушеними, прорваними пластовими інтрузіями траппов.

Pages: 1 2