Питання про наявність, або відсутності безчесності в певній дії або бездіяльності є питанням факту, відповісти на який повинні присяжні. Стаття 2(1) закони про крадіжку говорить:

“Присвоєння особою власності іншої особи не повинне вважатися безчесним тоді,

а) коли особа привласнює чужу власність припускаючи що в нього, або в третьої особи є законне право позбавити інша особа цієї власності, або,

б) коли особа привласнює власність, припускаючи, що дістане згоду іншої особи, якби той знав про присвоєння й про обставини присвоєння, або,

в) (за винятком тих випадків, коли власність перейшла до особи як до власника трастового фонду, або особистому представникові) коли особа привласнює власність, припускаючи, що особа, якій ця власність належить не може бути знайдений ніякими розумними діями.”

Коли затверджується присутність одного із цих припущень, неважливий той факт, чи було припущення розумним, чи ні, хоча розумність затверджуваного припущення має доказательственную важливість, коли розглядається питання істинності даного припущення

У статті 2(1)(а) сказано про право (тобто про припущення про наявність законного права позбавити власності) на захист від крадіжки. Це значить, що помилка в праві може захистити, наприклад, кредитора, що захоплює власність боржника, маючи намір цим заповнити свої втрати, по помилковому переконанню в тім, що закон дозволяє повертати борги в такий спосіб. Заключні слова статті 2(1)(а) ясно говорять, що той, хто привласнює власність, припускаючи, що він має право на цю власність від імені, наприклад, компанії, у якій він працює, не винний у крадіжці. Якщо обвинувачуваний істинно вірить у те, що в нього є законне право позбавити власності інша особа, вона не може бути засуджений за крадіжку, навіть якщо він знає те, що в нього немає законного права привласнювати власність певним способом, наприклад силоміць.

Стаття 2(1)(б) (припущення того, що особа, якій належить власність погодився б із присвоєнням, якби знав про присвоєння, або про обставини присвоєння) явно підходить під випадок, коли студент коледжу бере пляшку пива з кімнати друга, свято вірячи в те, що цей друг погодився б із цим, якби знав про обставини. Переконання обвинувачуваного в тім, що в нього б була згода іншої особи повинне бути переконанням на одержання згоди щирого, і чесно отриманого

Стаття 2(1)(с) (припущення що особа, якій належить власність не може бути знайдено розумними шляхами) не застосовується, коли обвинувачуваний одержав власність як власник трастового фонду, або особистого представника. Ця стаття спрямована на те, щоб захистити особу, що знайшла власність. Нечесності ні, а отже немає й крадіжки, якщо особа, привласнюючи власність, припускає, що хазяїн товарів або грошей, знайдених їм, не може бути знайдений розумними шляхами

Стаття 2(1)(с) не обмежена захистом чесних осіб, що знайшли. Вона також, наприклад, захищає шевця, що, припускаючи, що не зможе знайти власника не забраного взуття, привласнює її.

У Рішенні в справі Gosh , що стосується й інших злочинів, пов’язаних з нечесністю за законом про крадіжку але прямо пов’язане із самою крадіжкою, Апеляційний суд ухвалив, що для того, щоб визначити наявність або відсутність нечесності, присяжні, у першу чергу, повинні впевнитися в тім, є чи ні, як зазначене вище, поводження обвинувачуваного нечесним, у відповідності зі стандартом звичайних чесних людей. Якщо дії обвинувачуваного не визнані безчесними, то справа припиняється. Однак, у другу чергу, присяжні повинні вирішити питання, розумів чи ні обвинувачуваний те, що його дії були безчесними у відповідності зі стандартами “розумних і чесних людей”. Якщо він цього не розумів, як би иррационально й нерозумно не був його щиросердечний стан, то присвоєння не буде вважатися доконаним безчесно. Так само, Суд ухвалив, що для особи безчесно діяти таким чином, який інші “звичайні й розумні” люди сприймуть безчесним, і розуміти, що його дії є безчесністю, навіть якщо він вірив, що його дії є морально обґрунтованими

НАМІР НАЗАВЖДИ ПОЗБАВИТИ МАЙНА

Ця ознака була спочатку включена у визначення крадіжки, запропоноване укладачами проекту закону про крадіжку, потім виключений з нього й нарешті, уже на настійну вимогу Палати Лордів знову включений

Суперечки навколо цієї ознаки крадіжки були зв’язані насамперед з тим, що при відсутності відповідного застереження до крадіжки можуть бути прилічені різні “тимчасові позаимствования” (наприклад, студент без дозволу надягає костюм свого сусіда по гуртожитку тощо). Це створювало реальну погрозу того, що англійські суди виявилися б перевантажені розглядом великої кількості дріб’язкових суперечок, які перешкодили б ефективній боротьбі з небезпечними зазіханнями проти власності. Тому англійський законодавець віддав перевагу поняттю крадіжки обмежити ознакою наміру “назавжди позбавити майна”.

Питання про тім було чи ні намір назавжди позбавити особа, якій належить власність, не породжує проблем у звичайних випадках, тому що відношення обвинувачуваного до власності часто дасть ясна відповідь на всі виникаючі питання

У деяких виняткових випадках, особа може бути засуджене за крадіжку навіть якщо воно не намеривалось назавжди позбавити майна, і навіть якщо ця особа напевно збиралася повернути власність її власникові коли-небудь у майбутньому, і дійсно повертало. Осуд у такому випадку можливо в справах, які підпадають під визначення статті 6 закону про крадіжку, що розширює значення слів “намір назавжди позбавити”.

Потрібно виділити те, що стаття 6 не надає повного визначення “наміру назавжди позбавити”, замість цього вона просто розширює значення й пояснює цю фразу. До таких випадків ставляться справи де обвинувачуваний не бажав того, щоб інша особа втратила власність назавжди, але діяв особливим образом, що підпадає під визначення статті 6.

Стаття 6(1) говорить, що “особа, що привласнює власність, що належить іншій особі, що не має наміру назавжди позбавити іншу особу цієї власності, повинне вважатися имевшим намір назавжди позбавити інша особа цієї власності, якщо воно має намір користуватися річчю як своєї, або розпоряджатися нею незважаючи на права іншої особи.”

Приклад, що підпадає під дію статті 6(1) полягає в наступному: якщо обвинувачуваний залишає чию або власність і йому байдуже знайде її власник або не знайде, і якщо по обставинах такого абандонирования, і суті речі, власність навряд чи буде знайдена, те обвинувачуваний, з огляду на, що він знав або догадувався про це, може бути визнаний имевшим намір користуватися річчю як своєї і розпоряджатися нею, незважаючи на права власника. Рішення Таємної ради в справі ChanMan-sin v A-G of Hong Kong дає нам цікавий приклад того факту, що вимоги статті 6(1) можуть бути задоволені навіть якщо обвинувачуваний знає, що особа, якій належить власність нічого не втратить. Бухгалтер компанії виписав на своє ім’я й представив до оплати на рахунок своєї компанії підроблені чеки. Таємна рада ухвалила, що “… з наданих доказів можна зробити висновок, що це присвоєння безтілесної речі, якої є кредитний рахунок у банку, сопутствовалось наміром назавжди позбавити компанії цієї речі, тому що він поставився до банківського рахунку, що належить компанії як до своєму, і користувався ним, незважаючи на права теперішнього власника, і той факт, що він усвідомлював тім, що його шахрайство буде розкрито, і баланс фірми буде неушкоджений не має значення”.

Pages: 1 2