МАЯКОВСЬКИЙ. ТЕМА ПОЕТА Й ПОЕЗІЇ XX століття це століття колосальних суспільних протиріч і потрясінь. Кожне століття має потребу у власному поеті, що зробив би “біль часів своею власним болем”. Таким поетом свого часу був Маяковський, з його потужної, що владно ввійшла в нашу свідомість і літературу поезією зв’язана дуже багато. Він перший, використовуючи свій незвичайний ритм, з’єднав політику й лірику

Вся його любов до людини вилилася в потужний струмінь нового мистецтва. У поемі “Людин” він пише: “И тільки біль моя острей, коштую вогнем обійнятий, на неспаленному багатті немислимої любові”. Замолоду Маяковський був пов’язаний з футуристами /від німецького слова “футурум” майбутнє/, але він пішов далі своїх побратимів по перу, він зумів розсунути рамки своєї творчості, щоб стати на голову вище всіх

Після революції ім’я Горького стало символом буревісника революції. Блок сприймався “як трагічний поет епохи”, що почув музику революції, Маяковський вощел у нашу культуру поетичним прапороносцем Жовтня, перший вірив у світле майбутнє країни. Кожний поет рано або пізно дає оцінку своїй творчості, а Маяковський вірив, що його поезія буде потрібна народу, якщо багато хто не розуміють поета, уважаючи його тимчасовим глашатаєм революції, сам Маяковський затверджував зворотне. “Мій стих громаду років прорве й з’явиться вагомо, грубо, зримо, як у наші дні ввійшов водопровід, спрацьований ще рабами Рима,” писав поет у поемі “У весь голос”. І я думаю, він чітко визначав значення своєї поезії для російського народу

Питання про роль і місце мистецтва здавна хвилював Маяковського. У вірші “Розмова з фінінспектором про поезію” /1926/ он’продолжает традиції розмови про літературу, про її місце в житті суспільства, про її гражданственности. Маяковський пише: “Громадянин фінінспектор! Простите за занепокоєння

Спасибі, не тревожтесь, я постою. У мене до вас справа делікатної властивості: про місце поета в робітнику ладу.” Маяковський був складною, суперечливою натурою, але він був настільки глибокий у своїх сумнівах і прозріннях, що поруч у ту пору по силі ідеї, вираженої в його віршах, зіставити було когось. Багато поетів, не прийнявши революції, виїхали в інші країни, інші творили в більше інтимному, вузькому масштабі. Навіть Єсенін, співак найтонших відтінків людської душі, не зміг зрозуміти всього розмаху подій, що відбуваються,

Маяковський пише про важку працю поета: “Поезія той же видобуток радію, у грам видобуток, у рік праці: переводиш єдиного слова заради тисячі тонн словесної руди”. Наш сучасник Евтушенко сказав точні слова, що поет у Росії більше, ніж поет. Це повністю можна віднести Кмаяковскому.

Як він хотів був зрозумілим! Якому тільки цькуванню він не піддавався, але залишався вірний собі, не поміняв Своїх переконань залежно від зміни влади. Він вірив, що зуміє бути понятим нащадками. У своїй передсмертній поемі “У весь голос”, що він встиг закінчити, він писав: “Я к вам прийду в комуністичне далеко, не тому що песенно-есенинский провитязь. Мій стих дійде через хребти століть і через голів поетів і урядів”.

Відразу після похорону Марина Цветаева писала: “Боюся, що, незважаючи на народні похорони, весь плач по ньньому Москви й Росії, Росія дотепер не зрозуміла, хто їй був даний в особі Маяковського”. Поема “У весь голос”це політична декларація, це оповідання про час і про себе, звернений у майбутнє. У пору роботи над поемою поет готовив виставку “20 років роботи”, тобто своєрідний звіт перед читачами. Поема “У весь голос” як би підбила підсумок, що обоится творчий досвід поета і його міркування опоэзий.

У той час ішла гостра боротьба різних літературних угруповань. Поети “чистого мистецтва” затверджували, що поезія не повинна відбивати грубу дійсність, Маяковського вони назвали “дрібнобуржуазним попутником”. У поемі показані відзвуки ідейних і эстетических зіткнень того років. Маяковський говорить про те, що поезія насамперед повинна служити насущним проблемам дня. Він пише, що міг би строчити ніжні романси, але він дорівнює своє перо до знаряддя, тому що зараз це необхідно, потрібно боротися з різної дрянью, тому він “себе упокорював, стаючи на горло власній пісні”.

Маяковський це дивний поет, що дуже тонко почував час. Бухарин писав, що “набридло йому читати “агітки” Маяковського”, що веде поетом епохи він проголосив Пастернаку. Але це абсурд порівнювати таких різних, таких великих і геніальних поетів. Це однаково, що заявити: “Толстой у літературі є, а Чехова ні”. Кожний поет ніс своє світорозуміння, своє мистецтво, несхоже на інших

Страшний трагізм положення Маяковського у світі нерозуміння приводить його до самогубства. Можливо, це була хвилинна слабість, можливо, цькування поета, але 14 квітня 1920 року Маяковського не стало. Не завершені були творчі задуми, не здійснилися плани поїздок і зустрічей із читачами, але залишилися вірші Маяковського, залишилося завойоване право бути першим у робітнику будую

Злопыхатели навіть риму поета, його манеру виділяти на рядку кожне слово перетворювали в меркантильність. Маяковський гнівно відповідає ворогам: “Мені й рубля не нагромадили рядка, червонодеревці не слали меблі додому, і крім чисто вимитої сорочки, скажу по совісті мені нічого не треба”. Так, Маяковський був партійний поет, він і не заперечував этого. Він щиро вірив у світле комуністичне майбутнє. Останні рядки, які він написав у поемі “У весь голос”, чітко дають подання про його ідейну спрямованість: З’явившись у ЦКК copyright