В останні десятиліття в прибережній смузі й на внутрішніх рівнинах Західного Марокко розширилися посіви баштанний^-баштанних-баштанні-городньо-баштанних і технічних культура також плодових насаджень, в основному за рахунок деякого ськорочення земель під зерновими. Так, під технічними культурами (цукровим буряком, бавовником, соняшником і ін.) площа збільшилася до 00 тис. га. Збір цукрового буряка в гарний по врожайності рік, наприклад, досягає 2 млн. т у рік. Трудомісткі, але дохідні експортні культури возделиваются переважно у великих і середніх господарствах. Майже всі площі під однолітніми посівами й основними плодовими насадженнями перебувають у північно-західній половині країни, у її рівнинній частині (Гарб, Шауйя, Дуккала) , а також у передгір’ях рифа. Середнього й високого Атласу.

При цьому в посівах зернових на північно-заході (Гарб, Шауйя) переважає пшениця, а на південно-заході (Гайда, Сус) - ячмінь і кукурудза. Урожайність зернових через загальну агротехнічну відсталість дрібних, господарств, як правило, низька (у середньому 5-7 ц із Га) , І ТІЛЬКИ в останні роки завдяки поширенню високоврожайних сортів вона трохи підвищилася (до 7-0 ц/га) - Але у зв’язку зі швидким ростом населення, особливо міського, виробництво зернових не забезпечує повністю зростаючих потреб країни. За винятком особливо врожайного років, Марокко змушено постійно імпортувати зерно Важливе місце в товарному землеробстві належить субтропічному садівництву, у першу чергу обробленню цитрусових, винограду, а також огородничеству (ранньому овочівництву) , орієнтованим майже винятково на зовнішній ринок.

Хоча по займаній площі (менш % оброблюваних земель) частка цитрусових незначна, по зборі цитрусових Марокко посідає перше місце серед країн Африки. Виноград (винні сорти) , ранні овочі (томати, картопля й т. д.) поширені головним чином у високотоварних господарствах капіталістичного типу (прибережна смуга) . Тваринництво майже повністю ставиться до традиційного сектора виробництва. Це багато в чому пояснює важливі особливості марокканського тваринництва, що відрізняється численністю череди, низькою продуктивністю, територіальним розмаїтістю форм ськотарства й т. д. Наприкінці 70-х років загальне поголів’я череди нараховувало більше 4 млн. голів овець, близько 6 млн. голів кіз, 3,6 млн. голів великої рогатої худоби, а також 200 тис. верблюдів і 400 тис. коней, мулів і ослів. Убога кормова база є однією із причин низької продуктивності й частих відмінків худоби, що досягають нерідко 25% усього поголів’я.

Характерна риса марокканського й взагалі магрибського тваринництва полягає в його тісному переплетенні із традиційним землеробством, оськільки місцевий хлібороб, як правило, є й ськотарем. Залежно від цього в Західному й Північному Марокко розведення худоби приймає різні форми відгонно-пасовищного, гірничо-пасовищного й напівкочового ськотарства. Для предсахарських областей, де переважає вже не землеробство, а ськотарство, останнє носить яськраво виражений кочовий або напівкочовий характер і грає самостійну, часто провідну роль.

У Марокко надається важливе значення підйому сільськогосподарського виробництва на основі розвитку іригації, впровадження сучасної агротехніки, нових мексиканських і італійських сортів м’якої пшениці й інших високоврожайних культур, розвитку сільськогосподарського кредиту й т. п.

У роки незалежності було споруджено біля двох десятків порівняно великих гребель із метою зрошення прилягаючих земель, постачання населення водою й почасти для виробництва електроенергії. Греблі забезпечують нині зрошення земель загальною площею близько 600 тис. та. Розгорнуте в країні іригаційне будівництво забезпечило з початку 70-х років трохи більше стабільні врожаї сільськогосподарських культур, особливо зернових. Але вигоди від експлуатації. значних масивів зрошуваних земель одержують в основному великі й середні землевласники, доходи яких помітно ростуть.

Прибережні води, особливо Атлантичного океану, дуже багаті рибними ресурсами, значна частина яких ськладається з коштовних промислових порід: сардин, тунцових, макрелевих, а також інших продуктів моря - лангуст, креветок, омарів і т. д.

Рибний промисел представлений двома видами: видобутком риби для споживання на місці у свіжому виді й одержанням сировини для рибоконсервної промисловості. Переважає промислове рибальство, у якому зайнята основна частина марокканських рибалок (близько 0 тис. чоловік) .

По розмірах улову (270 тис. т а 979 р.) Марокко займає видне місце в Африці. Більше 4/5 улову становлять сардини, що йдуть на консервування, В області морського рибальства й раз. витія рибного господарства успішно розвивається мароккано-радянське співробітництво на основі угоди, підписаного в 978 р.

Після досягнення незалежності економічна політика держави передбачала створення умов для розвитку національної Промисловості, Зокрема шляхом введення системи диференційованих мит, здійснення політики прямих інвестицій у промислові проекти й т. д. Проте процес індустріалізації в 60-х і на початку 70-х років протікав порівняно повільними темпами, оськільки ряд великих проектів у провідних галузях, зокрема будівництво металургійного заводу в районі Надора, не був реалізований. Це було пов’язане з тим що відповідно до напрямку економічної політики пріоритетне положення займали сільське господарство, включаючи іригаційне будівництво, і так звана індустрія туризму. Остання одержала швидкий розвиток в. останні десятиліття. Нині Марокко щорічно відвідує близько 2 млн. іноземних туристів, що дає країні більші валютні засоби.

Промисловість, що включає галузі енергетики, гірничодобувну й обробну промисловість, разом з кустарно-ремісничим виробництвом займає важливе місце в структурі господарства й відіграє всезростаючу роль в економічному розвитку країни. У другій половині 70-х років на частку промисловості в цілому доводилося більше 20% валового внутрішнього продукту, а разом з будівництвом - 30%.

Видобуток, первинна обробка й експорт корисних копалин продовжують визначати основний характер гірничодобувної промисловості, що залишається ще слабко пов’язаної з галузями обробної промисловості. На її частку доводиться від 1/4 до 1/3 всієї промислової продукції за вартістю, від 2/5 до 1/2 марокканського експорту за вартістю й 4/5 по вазі.

У гірничій справі головну роль грає видобуток фосфоритів (більше 1/2 вартості мінеральної сировини, що добувається) . Загальний обсяг видобутку досяг 8 млн. т у рік, що висунуло Марокко на друге місце в капіталістичному світі (після США) . Розробка здійснюється державною компанією “Оффис шерифьен де фосфат” на двох найбільших родовищах: у районі Хурибги (близько 3/4 всього видобутку) і Юсуфии. Понад 9/10 сировину експортується в у Францію, Англію й інші країни Західної Європи.

По мароккано-радянській угоді, укладеній на компенсаційних умовах, передбачається надання сприяння Марокко в освоєнні нового великого родовища фосфатів, що дозволить збільшити їхній видобуток ще на 10 млн. т товарної руди в рік. Важливе. значення має також видобуток свинцевого, цинкового концентратів, залізної, марганцевої, кобальтової й мідної руди, а також кам’яного вугілля (більше 600 тис. т) . Видобуток нафти й природного газу незначний. Виробництво електроенергії в 1980 р. досягло 3,6 млрд. кВт - год, у тому числі близько 1/3 дають ГЕС. При сприянні СРСР у районі Джерада (східна частина Марокко) побудована найбільша в країн? теплоелектростанція.

Обробна промисловість одержала Розвиток під час і після другої світової війни. Вона представлена переважно дрібними підприємствами харчосмакової (в основному консервної, маслоробна, борошномельна, цукрорафінадна) , текстильної й швейної, металообробної, хімічної й нафтопереробної, Цементної й шкіряно-взуттєвої промисловості. У країні побудований і діє ряд великих сучасних підприємств: хімічні заводи в Сафи, автоськладальні заводи в Касабланці, нафтопереробний завод у Мохаммедии, текстильні фабрики у Фесі й Танжері, цукрові заводи в містах північно-західної частини країни. Проектується спорудження металургійного заводу біля Напору (Східне Марокко) на базі кам’яного вугілля Джеради й залізної руди Укксана ( Еени-Буифрура) .

Обробна промисловість розміщена головним чином у великих містах Атлантичного узбережжя, у старих столичних центрах (Феї, Мекнес, Марракеш) і на північному сході країни (Уджда) . У прибережної колоссі Касабланка - Кенира протягом 150 км перебуває 2/3 всіх підприємств обробної промисловості.

У внутрішньому Транспорті Основну роль грають залізниці загальною довжиною близько 1,8 тис. км, з них 760 км електрифіковано. Головна залізнична магістраль Марракеш - Касабланка - Феї - Уджда зв’язує західні й східні області Марокко з Алжиром і Тунісом, забезпечуючи транспортування масових вантажів, особливо фосфоритів.

Pages: 1 2 3 4