Хоча ріки мають досить більшу довжину, лише дві з них зберігають істотний стік у сухий літній сезон (Себу й Умм-Ер-Рбия) . Всі інші ріки (вузди) улітку цілком або майже повністю пересихают. Загальні річні Витрати води великих річкових басейнів Досить великі, але основна маса води проходить за короткий час паводків, коли випадають дощі або тануть снігу в горах. При правильному зарегулюванні стоку ріки країни мають більший потенціал для енергетики й зрошення. Через нерівномірність випадання опадів сильно коливаються протягом року й витрати уздов, змінюючись також і від року до року. Так, середня річна витрата Себу може коливатися від 30 до 300 куб. м/сек і більше. Під час паводків витрати у вуздах протягом декількох годин можуть зрости від 1-3 до кількох сотень куб. м/сек.

Озера хоча й не мають великого господарського значення, але цікаві тим, що підкреслюють своєрідність природи цієї західної частини Атласськой області. Тільки в Марокко є прісноводні озера, які не зустрічаються в інших місцях Атласу. Це гірські озера у Високому й Середньому Атласі. Як і всюди в Атласі, у Марокко є солоні озера себхи, але вони присвячені лише до Орано-Марокканської системи “гамі великі з них (Шотт-Гарби й Шотт - Тигри) лежать на границі з Алжиром. На узбережжя океану чимало лагунових озер, а на півночі більші простори зайняті заболоченими озерами - моржами, небезпечними вогнищами малярії.

Підземні води - головне джерело водопостачання населення й водопоїв для худоби у всіх аридних районах країни. У Марокко мало напірних водоносних обріїв, але неглибокі обрії підземних вод несуть значна кількість води, що добувають у природних джерелах, спеціальних галереях і звичайних колодязях. Навіть у північних районах підземні води використовують для зрошення. тільки на рівнині Гарб, наприклад, для цих цілей щорічно використовується до 200 млн. куб. м підземних вод. Загальний водний баланс Марокко становить понад 520 куб. м/сек, але поки використовується приблизно 1/5 цього сумарного стоку.

Основними зональними типами ґрунтів у Марокко є коричневі ґрунти. Вони особливо характерні для районів, де природна рослинність представлена сухими лісами й чагарниками (средиземноморськие прибережні райони) . На родючих рівнинах північної частини Атлантичного узбережжя переважають желтоземи й жовто-бурі субтропічні ґрунти. На більшій частині східних рівнин, напівпустель і пустель поширені сіроземи, на рівнинах у центрі країни - чорні субтропічні ґрунти тире. Іноді в Марокко виділяють ґрунту хамри - найбільш родючі варіанти коричневих ґрунтів. У горах, особливо під лісами, розвинені гірські коричневі й бурі лісові

Господарство

Марокко - аграрна країна з відносно розвитий гірничодобувною промисловістю. На частку сировинних галузей сільського господарства й видобутку корисних копалин доводиться більше половини вартості всієї виробленої продукції. Марокко - великий світовий виробник і експортер ряду коштовних видів мінеральної сировини й сільськогосподарських продуктів, особливо фосфоритів, свинцевого концентрату, марганцевої руди, цитрусових, томатів, виноградного вина й т. п. Структура й спеціалізація господарства зложилися в основному в першій половині XX в. в умовах колоніального панування. Колонізатори, зацікавлені лише в експлуатації природних і людських ресурсів, нав’язали країні однобокий, аграрно-сировинний розвиток.

Після проголошення незалежності була почата реорганізація господарства з метою перекладу його на національний шлях розвитку. Уряд установив нові протекціоністські митні тарифи, увело нову національну грошову одиницю —і дирхем, вжило заходів до обмеження іноземного капіталу й зміцненню державного сектора економіки. З 1960 р. здійснюються п’ятирічні й трирічні плани економічного й соціального розвитку країни. Однак виконання цих планів зустріло значні труднощі. які переборені лише частково. Більш успішно були виконані плани 1968- 1972 і 1973- 1977 р., що забезпечили щорічний темп росту економіки в середньому до 5%, а промисловості-де 6%. Однак у результаті кризи світового капіталістичного господарства, що почалося в середині 70-х років, підвищення цін на нафту й ськорочення цін на фосфорити (останнє безпосередньо пов’язане з демпінговою політикою монополій США) п’ятирічний план 1978- 1982р. виявився нереальним і був замінений перехідним трирічним планом 1978- 1980 р., основна мета якого - забезпечити закріплення рівня розвитку, достигнутою в період здійснення попереднього п’ятирічного плану.

Після 1956 р. позиції іноземного монополістичного капіталу в країні не були істотно похитнуті, головну роль продовжував грати французький капітал, на частку якого доводилося ‘понад % всіх іноземних капіталовкладень. Але в 60-х і особливо в 70-х роках помітно збільшилися інвестиції США, ФРН, Італії, Бельгії й деяких інших розвинених капіталістичних країн. Ці інвестиції заохочуються законом про капіталовкладення на створення разом з марокканським державним капіталом змішаних компаній. Так, виникли мароккано-італійська компанія по розвідці н експлуатації нафти САМИР, що володіє нафтопереробними заводами в Мохаммедии, мароккано-американська “Дженерал Тайр” (шинний завод) , мароккано-французька “Берлие-Марок” у Касабланці й ін. Останнім часом був створений ряд підприємств за участю капіталовкладень арабських нафтовидобувних країн. Одночасно початку проводитися політика “марокканизации” економіки. З 1973 р. іноземцям заборонені деякі види економічної діяльності в ряді провідних галузей господарства. При цьому марокканськими вважаються компанії, не менш 50% капіталу яких належить марокканцям і більшість членів адміністративних рад яких, включаючи їхніх керівників, становлять марокканці.

Сучасна економіка країни многоукладна. У ній виділяються два головних сектори споживчий, що охоплює напівнатуральний і дрібнотоварні господарства марокканців, і капіталістичний, що включає державний сек тор і приватнокапіталістичне підприємництво. Державному сектору належать в основному сучасний транспорт, енергетика, що ведуть підприємства добувної промисловості, включаючи фосфатну. Середнє й велике підприємництво охоплює головним чином галузі легкої й харчової промисловості, деякі види металообробки, високотоварні господарства в землеробстві, багато підприємств сфери обслуговування й т. д. На частку капіталістичного сектора, на підприємствах якого зайнято біля % економічно активного населення, доводиться понад % валового внутрішнього продукту. Проведена в країні політика “економічного лібералізму” сприяє розвитку національного господарства по капіталістичному шляху.

Сільське господарство Є основною галуззю економіки. Хоча воно робить приблизно 1/5 валового внутрішнього продукту, у ньому зайняте більше % економічно активного населення. Сільськогосподарська продукція становить більше 1/3 усього марокканського експорту. Сільськогосподарські вгіддя займають 24 млн. га, або 58 % усього земельного фонду з них оброблювані землі, включаючи пари - приблизно 8 млн. га (близько 20% земельного фонду) . У Західному й Північному Марокко (приблизно половина всієї території) перебувають майже всі орні землі.

Аграрні відносини дуже ськладні через різноманіття традиційних (докапіталістичних) і сучасних форм земельної власності. Більше половини оброблюваних земель (без пар - 5 млн. га) належить марокканським феодалам і землевласникам - підприємцям. Існують володіння площею в кілька тисяч га, а також господарства поміщицького й кулацкого типу - по юо-250 *приблизно 10% всіх господарств) . Більше 1 млн. селянських господарств (більше половини всіх фелахів) володіють не більше 5 га, а часто - усього 1-2 га вгідь кожне.

Близько 1/3 сільськогосподарського населення позбавлено землі й змушено орендувати її. У феодалів (найчастіше за 4/5 урожаю) або працювати батраками або сільськогосподарськими робітниками. Частина сільської молоді прагне на заробітки в міста. З 1965р. уряд початок проводити в країні аграрну реформу. Для створення необхідного земельного фонду вилучалися землі іноземних колоністів з виплатою їм компенсації. На відібраних землях почали створювати сільськогосподарські кооперативи. Усього було розподілено близько 400 тис. га земель. Прогресивні сили країни вимагають проведення корінної аграрної реформи.

У землеробстві, що займає перше місце в сільськогосподарська виробництві країни, що домінує роль належить зерновим культурам. На їхню частку доводиться понад 4/5 оброблюваної площі й 2/3 продукций рослинництва (за вартістю) . Основу рослинництва утворять продовольчі польові культури, у тому числі зернові як найважливіші й бобові як додаткові.

Pages: 1 2 3 4