Роман «Майстер і Маргарита» зробив на мене незабутнє враження. У ньому органічно переплетені давня давнина й теперішнє, реальне й потойбічне. Крізь ці сюжетні лінії проходить тема істини. Вона як би поєднує всіх персонажів, цементує оповідання. Зразком кристальної чесності в романі є Иешуа Га-Ноцри.

Варто згадати сцену допиту Иешуа Понтієм Пілатом. Спокушений життям прокуратор, можливо, уперше за увесь час свого існування побачило абсолютно чесну людину. Його вражає сусідство в Иешуа мудрості з наївністю. У голові прокуратора не укладається, чому ця слабка, квола людина не хоче збрехати, щоб урятувати своє життя, адже це так легко. Прокураторові було б простіше прийняти Га-Ноцри за недоумкуватого, чим повірити в його абсолютну чесність, адже одне тільки існування цієї людини викриває всіх і вся в неправді, у лицемірстві. Як хотілося б Пілатові зберегти життя Иешуа, але він боїться влади кесаря, вигнання

Він, великий прокуратор, відзначений печаткою влади, змушений лицемірити й брехати, а цей бурлака, що коштує на краю могили, з такою легкістю залишається правдивим

Перед смертю Иешуа говорить, що нікого не винить у своїй загибелі, але додає, що «у числі людських пороків одним із самих головних він уважає боягузтво».

Як це ні дивно, але другим зразком правдивости’предстает у романі сатана. Його чесність трохи іншого сорту: це право сильного. Він постійно викриває в неправді простих смертних і карає їх за цю неправду

Автор призиває читачів придивитися до миру навколо, до себе самим, усвідомити наскільки глибоко в наше життя проникнула неправда. Воланд на сеансі викриття чорної магії говорить свою знамениту фразу про те, що люди не змінилися. Це важлива віха в розкритті теми істини в романі. Люди здебільшого залишилися брехливими, заздрими, дріб’язковими. «Великою істиною» роману «Майстер і Маргарита» можна назвати думку Булгакова про те, що необхідно велика мужність, щоб протистояти загальноприйнятій нормі неправди, що панує вобществе.