Зощенко 20-30-х не випадково зайнятий «біографією» - біографією літературного героя, історичної особи й власною біографією як біографією персонажа: з невеликим проміжком у часі він публікує: 1. жартівну автобіографію «Про себе, ідеальному (?) і ще яке про що» (1922); 2. жартівну автобіографію «Бегемотик». Середина 20-х - це й «колективні» ігрові дії - спроби створити якийсь збірний образ персонажа-письменника зі стійкою «літературною репутацією». Це жартівний роман «Більші пожежі» (Грін, Зощенко, Леонов, Бабель, Лавреньов, Федін). Глава Зощенко - «Златогорская, качай!». В 1927 році написана літературна пародія - «Осиковий кіл».

До поновлення «Днів Турбиних» у Мхате - написана в стилі К. Пруткова. Зощенко як би вводить живого К. Пруткова в текст. Прутків коментує «Дні Турбиних» - так само в булгаковському тексті вільно існує й обговорюється що відбувається - «Дні Турбиних», поміщене в рамку прутковского «Суперечки грецьких філософів про витончений». Козьма Прутків, може бути, займав певне місце в створенні зощенковской маски: добутку в журналі, псевдоніми

К. Прутків - явище багатомірне - це пародія на всю літературу разом, проблеми й сенсації, природу й характер. Прутків - перший абсурдист у російській літературі. Не випадково він виявився так доріг представникам абсурдизму XX століття (Кугель, «Криве дзеркало», Хармс, сатириконци).

К. Прутків — автор цілого корпуса п’єс і історичних творів. Книга афоризмів, її структура й характер нагадують Зощенко. Абсурдність мовлення — коли в циклі афоризмів повторюється та сама фраза, підносить список, каталог усіляких способів обдурити читача — улаштувати мовну провокацію

Зощенковская «Блакитна книга» - це каталог абсурдних структур історії й повсякденності. Абсурдність що відбувається (а тут можна говорити про зовсім особливу природу тексту, видовищної в тому числі - побуждающей до якої-небудь дії), за допомогою введення нумерації (абсурдна точність, схематизм, бухучетность, - ставляться навіть зорові розпізнавальні знаки) - прагнення до математичної точності й сухості звіту. Літературна біографія, літературний міф і анекдот займають зовсім особливе місце. Вся структура книги - 5 частин: Гроші, Підступництво й т.д. і відповідна їй ієрархічна схема. Разом з тим вона як би прокоментована в оповіданні «Дрібний випадок з особистого життя» - подія в дорозі, коли божевільні їдуть разом з іншими. Ця книга, по суті, - більша сценічна площадка - на якій у наступному порядку - але в порядку божевільних артистів проходять як на параді історія й класична література, немов пропущені через анекдотичний жанр

Тут як у зощенковских журнальних сценках, як у фантастичній комедії зустрічей, представлені як би «пам’ятники» класики, від яких залишилися одні назви. Підступництво й любов. Бідна Ліза, Страждання молодого Вертера. У прискореному темпі відбувається рух, що довершує абсурдність ситуації від початку до кінця циклу - рух мультиплікації. Трагедія зощенковского тексту в цілому й театральному тексті зокрема полягала в тім, що він сам став об’єктом маніпуляцій, потрапивши в абсурдний простір критики 30-х років: неминучість перетворення із суб’єкта в об’єкт, з автора з персонаж.
Відомо, що «класичному» і «науково^-художньому» періодам творчості Зощенко передував так званий «рукописний» період, що тривав до 1921 року. На перший погляд, ці не тексти, що публікувалися при житті автора, зовсім не схожі на те, що писав Зощенко згодом - ні по мові, орієнтованій скоріше на символістську традицію, ні по жанровому складі (критичні статті, філософські есе й казки, ліричні фрагменти, віршовані епіграми). Однак саме в ранній прозі почасти формується той «репертуар» сюжетів і персонажів, що буде розроблятися в 20-і, 30-і й навіть 40-і роки.

Спробуємо пронаблюдать за появою й розвитком у художньому світі «допечатного» Зощенко двох мотивів - «звіра» і «неживої людини». Як відомо, у формуванні поглядів Зощенко більшу роль зіграла філософія Злиденні, книги якого він зараховував до «любимейшим». Ницшевские міркування про цивілізацію й варварство, про «вола до життя», очевидно, не просто вплинули на творчість Зощенко, але й багато в чому визначили весь його письменницький шлях. Зощенко усвідомлює трагічну дисгармонію здорового, але аморального й нерефлектирующего «варварства» і рефлектирующей, тонкої, але «нездорової» і приреченої інтелігентської цивілізації. Пошук «позитивного початку», що синтезує ці два полюси в гармонічний ідеал, і став, як мені здається, що рухає пружиною еволюції Зощенко. У художньому світі Зощенко ці два полюси реалізувалися у двох мотивах - «звіра» і «неживої людини».

Слід відразу зазначити, що лексеми, які Зощенко використає в системі номінацій двох типів відповідних персонажів, зв’язуються з ницшевским поняттям «життя» і «волі до життя»: «варварське» Зощенко називає «живим», «твариною», здоровим, звіриним (до речі, слово варвари теж зустрічається - наприклад, у статті про Блок). Також використаються слова владар і хам. «Я дуже не люблю вас, мій владар», - говорить автор радянському чиновникові у фейлетоні, названому цією фразою. ПРО «вола до руйнування» говорить Зощенко в ранній статті про Маяковського, а в листі до Ядвіги, датованому навесні 1920 року пише: «Помнете, Ядвіга, я сміявся один раз і говорив вам: - Будь я жінкою, я закохався б у людину з величезними ручищами, у сильного звіра, енергійн і впертого, щоб зовсім почувати сильну його волю, щоб він створив мені життя».
На протилежному полюсі перебуває «неживе», «безвладне», «мертве». Один з розділів задуманої, але так і не написаної книги критичних статей про літературу рубежу століть «На переломі» називалися «Неживі люди». «Неживий ти. Ну зроби що-небудь людське. Убий мене, чи що! Гришку, нарешті, убий!» - говорить Наталя Никанорівна своєму чоловікові - довговусому інженерові в оповіданні «Любов». Герой оповідання «Негідник», що нерішуче повівся з люблячою його жінкою, почуває у фіналі оповідання, що «немає особистого життя, що життя пішло, що все вмирає…». Таким чином, обидва типи визначаються через їхнє відношення до життя.
Тепер спробуємо охарактеризувати зміст цих понять.

Поляризація героїв уперше з’являється в оповіданні «Сусід», написаному в 1917 році (не виключено, що саме до цього часу ставиться перше знайомство Зощенко із творами Ницше). Героїня оповідання, Маринка, предпочитает старому чоловікові молодого сусіда-конторника. Конторник - саме той тип звір^-звіра-героя-звіра, що згодом затверджується у світі Зощенко. Для характеристики цього персонажа використаються «звірині» лексеми, підкріплені відповідною метафорою. У конторнику відчувається «звірина сила й бажання». Він і зовні схожий на тварина: «начебто обтяжений своїм ростом, з опуклими грудьми й товстою бичачою шиєю.» Трохи забігаючи вперед, приведу приклади модифікацій цього персонажа в текстах Зощенко «класичного» періоду: Гришка Ловців в оповіданні «Любов», телеграфіст в «Козі», Яскравий в «Людях», а пізніше - Кашкін в «Повернутій молодості». Варто підкреслити, що «звірине» початок обов’язково накладає відбиток на зовнішність персонажа (зображення внутрішнього через зовнішнє взагалі характерно для Зощенко). Своєрідним «маркером звіра стає «бичача шия» - характерна портретна деталь: «У кімнати ввійшов Гришка - кашкет не зняв, тільки зрушив на потилицю, аж всю бичачу шию закрив» («Любов»). «Ніна Осипівна гидливо дивилася йому вслід на його широку фігуру з бичачою шиєю й сумно думала, що навряд чи тут, у цьому провінційному болоті, можна знайти теперішнього вишуканого чоловіка» («Люди»).
«Звір» живе переважно зовнішнім і фізичною, а не внутрішнім і духовним життям. Ідея фізичної сили дуже залучає молодого Зощенко. Саме «величезною своєю силою», «ідеєю фізичної сили» заворожив його Маяковський.

Зі звіром зв’язується ідея насильства. Реалізується вона в ницшевском мотиві хлиста, що втихомирює жінку,: в «допечатних» творах Зощенко можна виявити три приклади такого роду. Герой філософської казки «Каприз короля» ремствує на те, що він «занадто добрий і м’який», у той час як «жінці потрібний хлист». Хлист з’являється й у фейлетоні «Чудесна зухвалість», де автор порівнює Росію з жінкою, за якої борються два владарі - Керенський і більшовики. Останні втихомирюють її хлистом: «Було безсилля й усі кричали: «Сильней». І от здійснилося бажання… Цілуйте ж хлист, занесений над вами… Ви говорите, що жорстоко? Так, але зате владно…». Варіації на тему хлиста розпізнаються й в оповіданні «Негідник»: «Хочеш - удар геть тим стэком. Я його поцілую. Я люблю…» - говорить героєві жінка

Pages: 1 2