Коли комедія “Ревізор” вийшла у світло, критики з неймовірною злістю накинулися на її автора. Гоголь писав: “Чиновники літн і поважні кричать, що для мене немає нічого святого, коли я дерзнув так говорити про людей, що служать. Поліцейські проти мене, купці проти мене, літератори проти мене”. Гоголя обвинувачували в брудному наклепі на Росію, у тім, що він створив “ряд смішних карикатур”. Критики намагалися довести, що Гоголь перетворив окремий випадок у закономірну для Росії історію. Вони навіть писали про те, що міста, про яке говорить Гоголь, у Росії не було й немає. Однак навряд чи комедія викликала б такий переполох, якби не відбивала із приголомшливою точністю російську дійсність

Гоголь не тільки показав всю ущербність і порочність існуючого ладу, але й проникнув у самі глибини психології людей. Він вивів цілий ряд людських типів, у яких і читачі, і глядачі довідалися себе й своїх знайомих. Які ж діючі особи комедії “Ревізор”? На першому плані, звичайно, городничий.

Гоголь не називає його на прізвище (як суддю або піклувальника богоугодних закладів), а тільки за посадою - городничий, - підкреслюючи тим самим значущість цієї особи. І правда, вся влада в нього в руках. Городничий за допомогою приватного пристава й квартальних виконує функції поліції. Так, наприклад, хазяїн готелю, якому Хлестаков уже третій тиждень не платить грошей, загрожує звернутися по допомогу кгородничему.

У веденні городничего перебувають і в’язниці в місті. Недарма він так перелякався, коли довідався, що Хлестаков у місті вже два тижні: “…у ці два тижні… арештантам не видавали провізії”. Городничий відповідає за будівництво в місті: “Так, якщо запитають, чому не вибудувана церква при богоугодному закладі, на якій назад тому п’ять років була асигнована сума, то не забути сказати, що початку будуватися, але згоріла”.

Таким чином, перед нами встає образ людини, що володіє необмеженою владою й зловживає цією владою з неприхованою нахабністю й цинізмом. Його анітрошки не хвилює, що відбувається в місті, за який він несе відповідальність, як живуть люди, які від нього залежать. Його не бентежить, що ув’язнених не годують, а хворих не хочуть лікувати. Основна його ціль - вичавити якнайбільше грошей з тих, що відпущено на зміст міста, і покласти у свою кишеню

И при цьому зробити так, щоб усе було шито-крите, причому не перед своїми городянами - своїх він не соромиться, - а перед вищестоящими начальниками й приїжджим ревізором. Дружина й дочка городничего - типові провінційні кокетки. Зміст їхнього життя становить нескінченна зміна вбрань а коло інтересів обмежується читанням бульварних романів і збиранням низькосортних віршиків в альбоми. Наступним персонажем є суддя Аммос Федорович Ляпкин-Тяпкин.

Той самий знаменитий Ляпкин-Тяпкин, що хабарничає борзими щенятами. У присутственных місцях, які перебувають у його веденні, “сторожі завели гусаків з маленькими гусенками”. Можна собі представити, як цей суддя веде справи!

Та й засідатель у суді не краще - “…він, звичайно, людина знаючий, але від нього такий захід, начебто б він зараз вийшов з винокурного заводу”. Залишається догадуватися, до якого ступеня цей засідатель знаючий у судових справах. Ще один яскравий типаж - поштмейстер Шпекин. Розкривати приватні листи й посилки - його звичайне заняття

чиРобить він це із цікавості або просто від нудьги - неважливо, але він цього не приховує й, мало того, має на цей дозвіл городничего: “…чи не можна вам, для загальної нашої користі, усякий лист, що прибуває до вас у поштову контору, що входить і виходить, знаєте, этак трошки роздрукувати й прочитати…” Піклувальника богоугодних закладів Артемія Пилиповича Землянику анітрошки не хвилює, що діється в цих закладах. Йому наплювати, що хворі курять міцний тютюн, ходять у брудних ковпаках і більше походять на ковалів, чим на лікарняних пацієнтів

Він зовсім спокійно говорить про те, що дорогі ліки в лікарні не вживаються: “Людина простій: якщо вмре, то й так умре; якщо видужає, то й так видужає”. Гоголь дає йому таку характеристику: “Проноза й шахрай. Дуже послужливий і метушливий”. Схожість Добчинского й Бобчинского проявляється навіть у співзвуччі їхніх прізвищ. У них не тільки однакові імена - ні й думають, і copyright