Добуток по оповіданню «Федька-халамидник». В. Винниченко Народився в Херсонській губернії. Учився в класичній гімназії, звідки був виключений за політичну неблагонадійність. В 1900 році здав екстерном іспити в Златопольской гімназії й надійшов на юридичний факультет Київського університету. В 1902 році арештований за революційну діяльність, виключений з університету без права проживання в Києві. В 1905 році все-таки таки здає іспити й одержує диплом про вище утворення. З 1907 по 1914 роки проживає за кордоном, починає друкувати перші добутки. В 1917 році вертається на Україну, стає одним з керівників Центральної Ради, а з 1918 по 1919 роки очолює уряд Директорії

В 1919 році був змушений емігрувати. Жив в Австрії, де працював редактором щотижневика «Нові пори», а потім у Франції. Умер у с. Мужен на півдні Франції. В. Винниченко - один з найкращих українських прозаїків (автор 14 романів, близько 100 оповідань), добутку якого були бестселерами для читачів 20-х років, драматургом, чиї п’єси у свій час ставилися в театрах Берліна, Москви, Праги, Рима. Його найвідоміші добутки: повість «Краса й сила» (1902), романи «Сонячна машина» (1921-1924), «Слово за тобою, Сталін!» (1932), «Записки кирпатого Рафаеля» (1914), «Чесність із собою» (1914), п’єси «Дисгармонія» (1906), «Брехня» (1910), «Чорна Пантера й Білий Ведмідь» (1911), мемуари «Щоденник» (1911-1951). Коли ми говоримо про байдужість і порядність, то я відразу згадую оповідання «Федька-халамидник».

Письменник зумів яскраво зобразити різні типи людей на прикладі… дітей, Федьку й Толика. Волелюбний, невгамовний Федька був просто шибеником. Міг зламати піщані хатки, відібрати змія в дитини, а те й побити. І не було на нього ніякої управи: і батько лупцював, і мати переконувала - нічого не допомагало. І щось у ньому є симпатичне: може, його сміливість, правдивість, безстрашність. Зовсім протилежний йому - Толик, син заможних батьків, скромний, тихий, слухняний хлопчик. Він не чіпляється до дітей, до усім ставиться з повагою й з ледь помітною зарозумілістю: все-таки панич! І от таких різнохарактерних хлопців звела на березі замерзлої ріки доля. Федька стрибає з однієї крижини на іншу

От він падає у воду, ні, знову стрибок, він на березі. Толик теж захотів повторити цю витівку, але не зміг… «Насунулась ціла купа льоду й відрізала Толика від берега». На березі всі завмерли, рятувати ніхто не поспішав, один Федька кинувся на порятунок. І сам виявився в крижаній воді. Тепер Федька просив: «Толя, Толя!.. Подай ціпок свою… Я вилізу…» Але крижину в цей момент прибило до берега, і Толя, як стріла, зіскочив з її. Федька взяв всю провину на себе. Цей хлопчик не тільки хоробрий, правдивий, але й добрий. Він знав, що за цей учинок його виженуть із будинку, відлупцюють, не пустять більше на вулицю

Але відбулося страшне… він занедужав і вмер. А панич так нічого й не зрозумів, і коли труна зникла з його око, воно байдуже відвернувся й «побіг грати із чижиком». Після того, як прочитаєш оповідання, стає смутно й гірко. Жаль, що Федька своїм життям заплатив за таку негідну, порожню істоту, як цей панич Толик.