Напевно, у життя кожної людини рано або пізно приходить любов. Комусь вона приносить радість і щастя, комусь - гіркота нерозділеного почуття, а для когось стає джерелом страждань від неможливості удержати це почуття. Не перечесть всіх дивних і найтонших відтінків любові. Геніальний художник А. С. Пушкін мав дивний талант - уміння почувати будь-який рух серця, передавати всі відтінки почуттів людини у своїх віршах: Можу ль на красу дивитися без умиленья, Без боязкої ніжності й таємного волненья. Через все життя Пушкін пронесло поклоніння красі, втіленням якої була для поета Жінка. Напевно, саме тому так різноманітна в пушкінській ліриці тема любові

У житті поета було чимало захоплень: і скороминущих, і більше глибоких, і таких, які буквально перевертали його життя. І кожне народжувало в душі поета вірші. Гімном високому й світлому почуттю Любові став вірш Пушкіна “Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…”, присвячене А. П. Керн

Тут, у Михайлівськім, Ганна Петрівна й Олександр Пушкін побачилися через шість років після їхньої першої зустрічі. Вірш починається зі спогаду про дорогий і прекрасний образ, про “скороминуще бачення”, на все життя, що ввійшов у свідомість поета. Цей таємний спогад зігрітий таким трепетним і гарячим почуттям, що ми мимоволі прилучаємося до цього побожного преклоніння перед святинею краси

Цілком віддаючись що охватили © Алл Соч. РУ 2005 його почуттю, поет віддає забуттю дрібні життєві турботи, “тривоги шумної суєти”, уважаючи їх незначними, та й непотрібними, коли мова йде про любов: У томленьях сумуй безнадійної, У тривогах шумної суєти Звучав мені довго голос ніжний И снилися милі риси. Поет відтворить інший настрой почуттів і думок у період посилання. У пам’яті його милі, небесні риси не стираються, а “голос ніжний” всі так само звучить, тільки, бути може, ледве більш приглушено: У глухомані, у мороці заточенья Тяглися тихо дні мої Без божества, без вдохновенья, Без сліз, без життя, без любові

И раптом, “душі настало пробужденье, і от знову з’явилася ти…”. И далі - раптово воскресле почуття, порив почуттів, що захопили вся суть поета. Дивно, що самі звичайні, звичні, часто вживані нами слова у вірші Пушкіна дають відчуття незвичайного щастя, радості, любові. Саме цю “пісню торжествуючої любові” почув у вірші Пушкіна композитор М. И. Глинка, що написала на вірші поета романс. Долі було завгодно розпорядитися так, щоб романс був присвячений композитором дочки Ганни Петрівни Керн

Так любов з’єднала вірші й музику, створивши гімн чистому й високому почуттю. Серед перлин любовної лірики Пушкіна виділяється ще один вірш - “Я вас любив”. Я вас любив: любов ще, бути може, У душі моєї згасла не зовсім; Але нехай вона вас більше не тривожить; Я не хочу засмучувати вас нічим. Кому присвячені ці рядки? Онєгіній?

Наталі Гончаровой? Це залишилося таємницею поета. Безумовним залишається одне: те високе почуття, пережите й передане нам поетом, було й залишається втіленням щирої шляхетності й людського достоїнства. Ці рядки - приклад поваги волі почуттів улюбленої, щирого мужності люблячої людини відмовитися від свого щастя в ім’я щастя улюбленої

А. С. Пушкін знайомиться із сім’єю М. С. Воронцова. Блискуча графиня Єлизавета Ксаверьевна Воронцова вводить поета у свій салон, де він був прийнятий просто, щиро, з любов’ю. Поруч із цією розумною, гарною жінкою Пушкін був завжди жвавий, весел

Він любив і був любимо! Коли, любовию й млістю упоєний, Безмовно перед тобою уклінний, Я на тебе дивився й думав: ти моя, - Ти знаєш, мила, чи бажав слави я… Любов ця залишила глибокий слід у лірику поета й подарувала миру прекрасні рядки: …Але я любимо… Наодинці із мною Ти так ніжна!

Цілування твої Так полум’яні! Слова твоєї любові Так искренно повні твоєї душою! Незабаром наступила розв’язка: за наказом пануючи Олександр Пушкін їде на північ, у маєток батьків, під нагляд місцевої влади. Під час самотніх прогулянок Пушкін зі смутком згадує прекрасну Элизу Воронцову, їхні зустрічі, останнє побачення

Безмовним свідком пережитого був подарунок Воронцовой - таємничий перстень-талісман: Зберігай мене, мій талісман, Зберігай мене в дні гоненья, У дні раскаянья, волненья: Ти в день суму був мені даний. В останнім посланні Єлизавета Ксаверьевна просила Пушкіна знищити вес її листа. Він виконав її прохання: від листів залишилося тільки попіл і чудесні гіркі вірші: Прощай, лист любові! прощай: вона веліла. Як довго барився я! як довго не хотіла Рука зрадити вогню всі радості мої!.. Але повно, година настав. Гори, лист любові

Марія Раєвська, Єлизавета Воронцова, Ганна Керн, Катерина Ушакова, Наталія Гончарова… Завдяки їм спалахувало серце поета, завдяки їм ми й сьогодні можемо із трепетом вимовляти вірші поета. Всю гаму людських почуттів відбивають вони: легку, безтурботну закоханість, захоплену радість відповідної любові, гіркота нерозділеної любові й гаснучого почуття. Любовна лірика Пушкіна - це відбиття його життя. Це відбиття того, що дійсно було відчуто й пережите поетом

Але яким би не було його почуття, воно обов’язково несе на собі відсвіт щиросердечної шляхетності й моральної чистоти. Тому любовна лірика поета будила й ще буде будити “почуття добрі” у багатьох поколінь. Бєлінський писав про Пушкіна: “…

читаючи його утвору, можна чудовим образом виховати в собі людини, і таке читання особливо корисно для молодих людей обоего підлоги. Жоден з російських поетів не може бути стільки, як Пушкін, вихователем юнацтва, образователем юного почуття”. На закінчення хотілося б привести кілька рядків власного твору, які служили б узагальненням теми. Можливо, вони не зовсім доконані, але йдуть від душі, від серця й присвячуються великому поетові Олександрові Пушкіну: Твоя любов будь-якому почуттю може бути прикладом, Хоч не завжди в любові ти постійний був. Але ангел у вигляді милої, чистої діви - Все життя тебе він дбайливо зберігав!