Але сладостным передчуттям тісниться На серце мені прийдешнього мрія. В. Жуковський Василь Андрійович Жуковський - один з перших поетів-ліриків, що розвивали не тільки нові для російської поезії жанри, але й лексику. Як поет Жуковський прославився досить рано. На початку століття складається його особистість, світовідчування й поетичні пристрасті. Він глибоко засвоює ідеї морального самовдосконалення й особистої чесноти. Це знайде гідне підтвердження в нього ліриці

А ви, наперсники фортуни ослепленны. Дарма сплячих тут поспішаєте нехтувати За те, що труни їх непишні й забуті. Що лестощі їм вівтарів не мислять споруджувати. Молодий Жуковський віддає данину романтизму, захоплюючись Шиллером і Ґете, але залишається байдужим до цивільної теми. Дуже рано виявилася у творчості поета його основна риса, що стала потім домінуючої-містицизм, віра в потойбічний мир, може бути, більше доконаний, чим земний. У вірші “На смерть Андрія Тургенєва” Жуковський пише: Прости! не вічно жити! Побачимо знову; У труні нам долею призначене свиданье! Надія солодка! приємно ожиданье! З яким веселием я буду вмирати! Але найбільше повно талант поета виразився в любовній лірику

Жуковський жадав великого щастя й писав про право людини на почуття. Коли руки твоєї настільки милими рисами Мій погляд був уражений - Вся насолода колишніх днів, Всі незабутні годинники любові твоєї Воскреси переді мною! Про почуттів очарованье! Особиста любовна драма глибоко віддрукувалася в його лірику. Неможливість особистого щастя дзеркально відбилася в нього віршах

Аж до середини двадцятих років у лірику Жуковського панувала тема нерозділеної, глибокої й піднесеної любові. Коли я був любимо, у захватах, у наслажденье, Як сон чарівний, вся життя моя текла. Але я тобою забутий,- Де щастя привиденье! Ах! счастием моїм любов твоя була! Трагедію своєї любові Жуковський зрозумів, як неминучість катастрофи й загибелі кращих надій у сучасному світі. Людини всюди підстерігають страждання й втрати, і його мрії валять

Тобою й для однієї тебе Живу й життям насолоджуюся; Тобою почуваю себе; У тобі природі дивуюся. І із чим мені жереб мій зрівняти? Чого бажати в настільки солодкій частці? Любов мені життя - Ах! Я любити Ще сто крат бажав би боле. Поет прагне до гармонії й краси, але немає їх, на жаль, у навколишньому його світі. Людина не може перемогти могутні сили, що коштують на його шляху на щастя. Прекрасне загинуло в пишному кольорі… Такий доля прекрасного на світі! Тут Жуковський передає сумну думку про невідворотну загибель молодості, краси, променистих надій на самому ранку днів. Його думки стислі в афористичну формулу

Поет щиро й глибоко страждає, і в нього часто виявлявся “розум із серцем не в ладі”. Василь Андрійович затверджував, що: …Причина всіх добрих справ. Джерело великого, Нам. твердість і мужність, И силу що дає. Надія втішна!.. Визнаючи недосконалість дійсності, Жуковський, однак, не зневірився ні в доброті, ні в красі, ні в людяності. У своїх добутках він, призиваючи до смиренності й затверджуючи благо Промислу, співчуває своїм героям, уболіває про розлуку закоханих, про зів’янення молодості, про загибель краси

Нехай тріумфує на землі несправедливість, але серце поета віддано ніжним закоханим, в образах яких прославляються краса, добро, гаряче молоде почуття, вірність і моральна стійкість: Я в надії, я в смятенье; Віддаю себе хвилям; Щастя бачу в отдаленье; Усе, що мило,- Думає - Там. … Ах! у безвісному, океані Опинився мій човник; Даль як і раніше в тумані; “Брег не бачимо й далекий. Для Жуковського земне життя містить нерозв’язні протиріччя й пофарбована глибоким сумом. Ці протиріччя переборні тільки за видимою над гранню буття сутністю. И у віка наді ною Не зіллється, як поднесь. Небо світле із землею… Там не буде вічно тут. Лірика Жуковського залучала читачів своєю відкритістю й довірчістю тону. Кожний знаходив у ній співзвучні своїм думкам і переживанням мотиви

Ліричний герой поета близький і зрозумілий широкому колу читачів щирістю й чистотою помислів, прагненням на щастя й добро, красі й досконалості. Не його провина, що всього цього не знаходить у твердому реальному світі герой: Озарился діл мрячний; Розступився морок густої; Де знайду результат бажаний? Де воскресну я душею? Поцятковані квітами, Червоні пагорби бачу там… Ах! навіщо я не із крылами? Полетів би я до всі твори на a l l soch © 2005 пагорбам… Лірика Жуковського підготувала прихід у російську літературу Пушкіна, Лермонтова, інших чудових поетів. Без його поетичних шукань і знахідок, імовірно, не досягла б російська поезія своїх висот. Про милі супутники, які нам світло Своїм супуттям для нас животворили, Не говори з тугою: їх ні, Але із благодарностию: були.