У першій половині двадцятих років як ніколи сильна у творчості Буніна боротьба двох почав: життя й смерті. Протиставлення смерті письменник бачить у любові. Ця тема стає головної для нього. За його переконанням, любов - це прекрасні миті, що опромінюють життя людини. “Любов не розуміє смерті. Любов є життя” - ці слова Андрія Болконского з “Війни й миру” знайшли глибоке відбиття у творчості Івана Олексійовича Буніна

Він пише про самому вищому й повному, з його погляду, земному щасті. У двадцятих роках Бунін пише велике оповідання “Справа корнета Елагина”. Герой, закоханий в акторку, переживає болісне й нищівне почуття. Воно виявляється фатальним для обох і приводить до трагічного результату

Звичайно перша любов розглядається поетично або ж як щось несерйозне, навіть легковажне. Але Бунін затверджує, що це зовсім не так: “Часто ця “перша любов” супроводжується драмами, трагедіями, але зовсім ніхто не думає про те, що саме в цей час переживають люди щось набагато більше глибоке, складне, чим хвилювання, страждання, звичайно називані обожнюванням милої істоти: переживають, самі того не відаючи, моторошний розквіт, болісне розкриття, першу месу підлоги”. Ця “перша меса підлоги” змінює дощенту внутрішній мир людини, загострює його чутливість до всьому навколо. Які ж були відносини Елагина й Сосновской?

Гаряче почуття його натрапляло на примхливий і мінливий настрій її. Елагин болісно переживає переходи почуттів своїй коханій від раптових проявів любові до байдужості, майже байдужності. Герой був близький до самогубства, метався від розпачу до вибухів ніжності, з люті до прощення. Як говорить на суді свідок Залесский, “вона те розпікала його (Елагина), те обдавала холодною водою”. Елагину доводилося постійно страждати від ревнощів, тому що Сосновская постійно була оточена шанувальниками. Дуже схожа ситуація описана й у повісті “Митина любов”, у романі “Життя Арсеньєва”, в оповіданні “Сни Чанга”.

На думку письменника, жагучу любов і жорстокі ревнощі викликають певного типу жінки, які є втіленням “типичнейшего жіночого єства”. Їх неможливо зрозуміти, їхньої душі - бентежні, нестійкі, як би “недоліплені” природою. Ці жінки часто страждають і змушують страждати інших. От як говорить про їх капітан, герой оповідання “Сни Чанга”: “Є, брат, жіночі душі, які вічно нудяться якоюсь сумною спрагою любові і які від цього самі ніколи й нікого не люблять. Є такі - і як судити їх за всю їхню безсердечність, облудність?..

Хто їх розгадає?” Тим часом чоловіка із загостреною чутливістю, з розвиненою уявою віддають своє серце таким жінкам з тією же безоглядністю, з який вразливий, захоплений Елагин пленяется примхливої й істеричної Сосновской. Особливе місце у творчості Буніна займає цикл оповідань “Темні алеї”. Критики назвали його “енциклопедією любові”.

Іван Олексійович досліджує й описує найрізноманітніші відтінки взаємин двох. Це й ніжні, піднесені почуття (оповідання “Руся”, “Натали”), і бурхлива пристрасть (“Зойка й Валерія”, “Галя Ганская”, “Дубки”), і прояв суперечливих емоцій (“Антигонів”, “Візитні картки”). Але в першу чергу Буніна цікавить щира земна любов, “гармонія землі й неба”. Така любов нечасто зустрічається в житті, але випробувати неї - величезне, ні із чим не порівнянне щастя

Однак уже давно замічено, що чим сильніше, яскравіше й досконаліше любов, тим скоріше їй призначено обірватися. Але обірватися - не значить загинути. Це почуття опромінює весь життєвий шлях людини. Так, в оповіданні “Темні алеї” Надія, власниця “постоялої світлиці”, через все життя пронесла любов до пана, що колись спокусив її. “Молодість у всякого проходить, а любов - інша справа”, “Все проходить, так не все забувається”, - говорить вона. І пан Микола Олексійович, що колись кинув її, розуміє, що кращі миті його життя пов’язані із цією жінкою

Але минулого не повернеш. В оповіданні “Руся” герой двадцять років не може забути чудесну дівчину, у сім’ї якої він колись служив репетитором. Але закоханим довелося розстатися, і з тих пор пройшло багато років. Герой постарів, женився, але як і раніше пам’ятає, як “один раз вона промочила в дощ ноги… і він кинувся роззувати й цілувати її мокрі вузькі ступні - подібного щастя не було у всьому його житті”. А от перед нами героїня оповідання “Холодна осінь”, що проводила на війну свого нареченого холодним осіннім увечері.

Через місяць його вбили, але почуття до нього продовжує жити в душі молодої дівчини. Їй довелося багато страждати, перенести важкі випробування, але на порозі старості для неї важливо інше: “Але, згадуючи все те, що я пережила з тих пор, завжди запитую себе: так, а що ж все-таки було в моєму житті? І відповідаю собі: тільки той холодний осінній вечір. Ужели він був колись? Все-таки був. І це все, що було в моєму житті - інше непотрібний сон”. Читаючи бунинские новели, звертаєш увагу на те, що він ніколи не пише про щасливу, благополучну любов. Так, гине від пострілу ревнивого коханця єдина жінка, що по-справжньому полюбив герой оповідання “Генріх”, умирає від серцевого приступу Микола Платонович у новелі “У Парижу”, раптова поява божевільної матері Русі під час її побачення з улюбленим назавжди розлучає їх, іде в монастир героїня “Чистого понеділка”, умирає від передчасних пологів Натали.

Чому ж Бунін ніколи не розповідає про щасливу любов, що з’єднує закоханих? Напевно, тому, що з’єднання люблячих - це вже зовсім інші почуття й відносини. Тут немає місця стражданням і болю, але немає й того блаженства, “блискавиць щастя”. Тому в той момент, коли історія любові йде до щасливого завершення, неодмінно з’являються непередбачені обставини або вибухає катастрофа, аж до смерті героїв. Із властивим йому високою майстерністю письменник прагне зупинити мить на вищому зльоті почуттів

Ще однією цікавою особливістю любові героїв є те, що вони немов уникають навіть думки про шлюб. В “Справі корнета Елагина” автор зауважує: “Невже невідомо, що є дивну властивість усякої сильної й взагалі не зовсім звичайної любові навіть як би уникати шлюбу?” Дійсно, і Елагин, і Сосновская розуміють, що шлюб між ними неможливий

В оповіданні “Гойдалка” герой ставить запитання: “Але який же я чоловік?” І одержує відповідь дівчини: “Ні, ні, тільки не це”. “Нехай буде тільки те, що є… Краще вже не буде”, - уважає вона. Герой новели “Таня” з жахом думає про те, що буде, якщо він жениться на Тане. А тим часом тільки її він любить по-справжньому.

Якось раз Бунін процитував чиїсь слова про те, що часто легше вмерти за жінку, чим жити з нею. Видимо, ця точка зору й знайшла відбиття в його оповіданнях про любов. Можна погоджуватися із цим, можна не погоджуватися. Це не применшує краси й принадності бунинских новел. І неважливо, одружилися чи герої ні. “Усяка любов - велике щастя, навіть якщо вона не розділена”.

Ці слова із книги “Темні алеї” червоною ниткою проходять через всю творчість Івана Олексійовича Буніна