Туляки, люди розумні й знаючі в металевій справі, відомі також як перші знавці в релігії. Їх славою щодо цього повна й рідна земля, і навіть святий Афон: вони не тільки майстри співати з вавилонами, але вони знають, як пишеться картина "вечірній дзенькіт", а якщо хто з них присвятить себе більшому служінню й піде в чернецтво, те такі сливут кращими монастирськими економами, і з них виходять самі здатні збирачі

На святому Афоні знають, що туляки - народ самий вигідний, і якби не вони, те темні куточки Росії, напевно, не видали б дуже багатьох святостей віддаленого Сходу, а Афон втратився б багатьох корисних приношень від російських щедрот і благочестя. Тепер "афонские туляки" обвозять святості по всій нашій батьківщині й майстерно збирають збори навіть там, де взяти нема чого. Туляк повний церковного благочестя й великий практик цієї справи, а тому й ті три майстри, які узялися підтримати Платова й з ним всю Росію, не робили помилки, направясь не до Москви, а на південь. Вони йшли зовсім не в Київ, а до Мценску, до повітового міста Орловської губернії, у якому коштує древня "камнесеченная" ікона св. Миколи, що приплила сюди в самі древні часи на великому кам’яному ж хресті по ріці Зуше. Ікона ця виду "грізний і престрашного" - святитель Мир-Ликийских зображений на ній "у ріст", весь одеян сребропозлащенной одягом, а особою темний і на одній руці тримає храм, а в інший меч - "військове подолання". От у цьому "подоланні" і полягав зміст речі: св. Микола взагалі заступник торговельного й військового справи, а "мценский Никола" особливо, і йому-те туляки й пішли поклонитися. Отслужили вони молебень у самої ікони, потім у кам’яного хреста й, нарешті, вернулися додому "нощию" і, нічого нікому не розповідаючи, прийнялися за справу в жахливому секреті. Зійшлися вони всі троє в один будиночок до лівші, дверям замкнули, ставні у вікнах закрили, перед Николиним образом лампадку затепліли й почали працюватися

День, два, три сидять і нікуди не виходять, всі молоточками потюкивают. Кують щось таке, а що кують - нічого невідомо.

Всім цікаво, а ніхто нічого не може довідатися, тому що працюючі нічого не кажуть і назовні не показуються. Ходили до будиночка різні люди, стукалися у двері під різними видами, щоб вогню або солі попросити, але три вмільці ні на який попит не відмикаються, і навіть чим харчуються - невідомо. Пробували їх лякати, начебто по сусідству будинок горить, - не вискочут чи в переляку й чи не з’явиться тоді, що ними викуване, але ніщо не брало цих хитрих майстрів; один раз тільки лівша висунувся по плечі й крикнув:

- Горите собі, а нам ніколи, - і знову свою щипаную голову сховав, ставню захлопнув, і за свою справу принялися.

Тільки крізь малі щілинки було видно, як усередині будинку вогник блищить, так чутно, що тонкі молоточки по дзвінких ковадлах витюкивают.

Словом, вся справа велася в такому страшному секреті, що нічого не можна було довідатися, і притім тривало воно до самого повернення козака Платова з тихого Дону до государя, і в усі це час майстра ні з ким не видались і не розмовляли