Дивна блоха з аглицкой вороненой стали залишалася в Олександра Павловича в скриньці під риб’ячою кісткою, поки він помер у Таганрозі, віддавши її попові Федотові, щоб здав після государині, коли вона заспокоїться. Імператриця Елисавета Олексіївна подивилася блохіни верояции й посміхнулася, але займатися нею не стала

- Моє, - говорить, - тепер справа овдовіле, і мені ніякі забави не звабливі, - а повернувшись у Петербург, передала цю дивину з усіма іншими коштовностями в спадщину новому государеві

Імператор Микола Павлович спочатку теж ніякої уваги на блоху не звернув, тому що при сході його було сум’яття, але потім один раз став переглядати доставшуюся йому від брата скриньку й дістав з її табакерку, а з табакерки брильянтовий горіх, і в ньому знайшов сталеву блоху, що уже давно не була заведена й тому не діяла, а лежала сумирно, як коченелая.

Государ подивився й зачудувався

- Що це ще за дрібниця й до чого вона отут у мого брата в такому збереженні!

Придворні хотіли викинути, але государ говорить:

- Ні, це що-небудь значить

Покликали від Аничкина мосту із противної аптеки хіміка, що на самих дрібних вагах отрути зважував, і йому показали, а той зараз взяв блоху, поклав на мову й говорить: "Почуваю хлад, як від міцного металу". А потім зубом її злегка пом’яв і оголосив:

- Як вам завгодно, а це не теперішня блоха, а їм - фоаория, і вона створена з металу, і робота ця не наша, не росіянка

Государ велів зараз дізнатися: звідки це й що таке означає?

Кинулися дивитися в справи й у списки, - але в справах нічого не записано. Стали того, іншого запитувати, - ніхто нічого не знає. Але, по щастю, донський козак Платов був ще живий і навіть усе ще на своєї прикрої укушетке лежав і трубку курив. Він як услихал, що в палаці таке занепокоєння, зараз із укушетки піднявся, трубку кинув і з’явився до государя у всіх орденах. Государ говорить:

- Що тобі, мужній старий, від мене потрібне?

А Платов відповідає:

- Мені, ваша величність, нічого для себе не треба, тому що я п’ю-їм що хочу й усім задоволений, а я, - говорить, - прийшов доповісти щодо цієї нимфозории, що відшукали: це, - говорить, - так і так було, і от як відбувалося при моїх очах в Англії, - і отут при ній є ключик, а в мене є їх же мелкоскоп, у який можна його бачити, і цим ключем через пузичко цю нимфозорию можна завести, і вона буде скакати в якому завгодно просторі й у сторони верояции робити

Завели, вона й пішла стрибати, а Платов говорить:

- Це, - говорить, - ваша величність, точно, що робота дуже тонка й цікава, але тільки нам цьому дивуватися з одним захватом почуттів не треба, а треба б піддати її російським переглядам у Тулі або в Сестербеке, - тоді ще Сестрорецк Сестербеком кликали, - чи не можуть наші майстри цього перевершити, щоб англійці над росіянами не предвозвишались.

Государ Микола Павлович у своїх російських людях був дуже впевнений і ніякий іноземець уступати не любив, він і відповів Платову:

- Це ти, мужній старий, добре говориш, і я тобі цю справу доручаю повірити. Мені ця коробочка однаково тепер при моїх турботах не потрібна, а ти візьми її із собою й на свою прикру укушетку більше не лягай, а поїдь на тихий Дон і поведи там з моїми донцами міжусобні розмови щодо їхнього життя й відданості й що їм подобається. А коли будеш їхати через Тулу, покажи моїм тульським майстрам цю нимфозорито, і нехай вони про неї подумають. Скажи їм від мене, що брат мий цієї речі дивувався й чужих людей, які робили нимфозорию, більше всіх хвалив, а я на своїх сподіваюся, що вони нікого не гірше. Вони мого слова не проронять і що-небудь зробляться