Олександр Іванович Куприн - чудовий майстер слова. Він зумів відбити у своїй творчості найдужчі, піднесені й тонкі людські переживання. Любов - це прекрасне почуття, яким перевіряється людина, як лакмусовим папером. Здатністю глибоко й щиро любити володіють далеко не багато хто. Це доля сильних all soch © 2005 натур. Саме такі люди привертають увагу письменника

Люди гармонічні, живучі в злагоді із собою й природою, є ідеалом письменника, саме таку героїню він виводить у повісті “Олеся”. Проста поліська дівчина живе в оточенні природи. Вона слухає звуки й шерехи, “розуміє” голосу тварин, цілком щаслива своїм життям і волею. Вона самодостатня. Їй вистачає того кола спілкування, що у неї є

Навколишній її ліс Олеся знає й розуміє, вона читає природу як загадкову й цікаву книгу. “Обома руками вона дбайливо підтримувала смугастий фартух, з якого визирали три малюсіньких пташиних голівки із червоними шейками й чорними блискучими глазенками. - Дивися, бабуся, зяблики знову за мною увязались, - викликнула вона, голосно сміючись, - подивися, які смішні… голодні зовсім. А в мене, як навмисно, хліба із собою не було”.

А от зіткнення з миром людей несе Олесеві, схоже, одні негоди й переживання. Місцеві селяни вважають Олесю і її бабці Мануйлиху чаклунками. Вони готові обвинуватити у всіх лихах цих бідних жінок. Один раз людська злість уже зігнала їх з насидженого місця, і тепер в Олеси єдине бажання, щоб їх залишили в спокої: - Як би нас із бабкою зовсім у спокої залишили, так краще було б, а те… Але жорстокий мир людей не знає пощади

Олеся по-своєму розумна й прозорлива. Вона прекрасно знає, що несе їй зустріч із міським жителем, “панычем Іваном”. Любов - прекрасне й піднесене почуття - обертається загибеллю для цієї “дочки природи”. Вона не вписується в навколишній світ злості й заздрості, користі й лицемірства

Незвичайність героїні, її краса й незалежність вселяють оточуючим людям ненависть, страх, злість. Всі свої нещастя й лиха селяни готові зганяти на Олесеві й Мануйлихе. Їхній несвідомий страх перед “відьмами”, якими вони вважають бідних жінок, підігрівається безкарністю за розправу над ними

Прихід Олеси в церкву - це не виклик селу, а бажання примиритися з навколишнім світом людей, зрозуміти ті, серед яких живе її коханий. Ненависть юрби народила відповідну. Олеся загрожує селянам, що побили й оскорбили її: - Добре ж!.. Ви ще в мене згадаєте це! Ви ще все наплачетеся досита!

Тепер примирення бути не може. Правота виявилася на стороні сильних. Олеся - тендітна й прекрасна квітка, якій призначено загинути в цьому жорстокому світі. У повісті “Олеся” Куприн показав неминучість зіткнення й загибелі природного й тендітного миру гармонії, коли він стикається з жорстокою реальністю