У повісті Гоголя “Записки божевільного” відчувається зв’язок з романтичною темою “високого безумства”, коли улюблений герой Гофмана - Крейслер - страждає від вульгарності, нерозуміння музики бюргерами. Він знедолений у суспільстві, яке не розуміє ні музики,  ні його самого.  Результатом цієї знедоленості є божевілля Крейслера. Але божевілля Крейслера (і інших героїв Гофмана) відрізняється від власне хвороби: це не душевна неповноцінність, а, навпаки, стан вищого духовного піднесення, коли такий “безумець” є носієм кращих людських якостей і духовних спонукань.

Кіт Мурр аркуші свого рукопису перекладає макулатурними паперами. Але ці аркуші, які кіт дере і вкладає будьяк у свій манускрипт, є життєписом музиканта Крейслера. Біографія геніального композитора як макулатурні листи в кошачій історії! Треба володіти справді гофманівською фантазією, щоб надати гіркій іронії таку форму. Кому потрібне життя Крейслера, його сум та радощі? Хіба що на просушку графоманських вправ ученого кота. Інакше розкривається тема божевілля в гоголівській повісті: Поприщин пише “листи” Меджі. У формі читання й коментування цього фантастичного листування розвивається - перекручено, потворно, за логікою “сну” - думка Поприщина, який розуміє реальне становище речей.

У процесі прогресування душевної хвороби Поприщин звільняється від вульгарності і лакейства, набуває людської гідності. Міркуючи про те, що все найкраще у світі дістається генералам і камерюнкерам, герой Гоголя доходить висновку про абсурдність існуючої суспільної нерівності.

Гофман наділяє деяких своїх безумців поетичною змістовністю, співчуває їм. А Гоголь не співчуває Поприщинучиновнику, який виглядає кумедним у своїх претензіях на значущість, коли він у своїй уяві стає королем, а сміх читача вже “розчинений гіркотою”. Це відбувається наприкінці повісті. Раптом, у найвищій точці свого безумства, Поприщин переживає осяяння. Він виявляється здібним до страждань, згадує про матір, родину, дім - у ньому пробуджується людина. Тільки тепер Гоголь віддає йому найдорожчі свої образи і слова: “тройка бистрих, мов вихор, коней”, “струна дзвенить у тумані”, море, Італія…

Характери героїв, сюжети, ситуації, елементи гротеску, манера розповідання - все це підстави для висновку, що в останній повісті “Арабесок” - “Записках божевільного” - відтворився великий вплив стилю Гофмана.

Як ми переконалися, діалог німецького і українського митців - у їх думках, висловлених у творах, хоч написані вони різними мовами. Кожне покоління посвоєму трактує твори Гоголя і Гофмана, дещо приймає, чогось не розуміє, але не залишається байдужим - це головне, і означає, що ідеї письменників живуть і впливають на свідомість і душу читача.

Pages: 1 2